Казки Ганнусі Чорної

Ганнуся Чорна народилася у вересні 1985 року в Кіровограді в сім’ї інженерів. З двох до дев’яти років виховувалася у бабусі Валентини Андріївни, фахівця української мови і літератури.
Дівчинка рано навчилась читати, прекрасно для свого віку оволоділа рідною і російською мовами, з семи років вивчає англійську.
Допитлива, спостережлива, чуйна, вона вже змалку прагнула якомога більше дізнатися про навколишнє життя. ЇЇ вабить рослинний і тваринний світ, музика, фольклор.
Вчиться в 6-му класі загальноосвітньої школи третього ступеня №11 з поглибленим вивченням англійської мови. З першого класу встигає на відмінно.
Самотужки навчилась танцювати, співає, оволодіває мистецтвом гри на бандурі в музичній школі №2.
Особливим захопленням дівчинки з раннього дитинства був чарівний світ казок. Вона залюбки слухала, читала й оповідала їх, а з трьох-чотирьох років і сама почала складати цікаві казкові історії.
Казку “Троянда і Кактус” вона подарувала родині у неповних шість років. Казочка визнана однією з кращих на конкурсі “Сім кольорів доброти”, оголошеному у 1991 році українським радіо.
Друкуватися почала з дев’яти років.


ТРОЯНДА І КАКТУС

Росли колись у королівському саду барвисті квіти: настурції, жоржини, маки, пишалися красою розкішні бегонії, магнолії та орхідеї... Ріс тут і великий колючий кактус. А біля нього притулилось кілька кущів троянд.
Квіти сміялися і весело перемовлялися між собою, хизуючись своєю красою.
Тільки троянди мовчали і стиха в зажурі похитували своїми гілочками. Їм нічим було хвалитися, бо їхні квіточки були заховані у сірі маленькі бруньки.
Якось одна троянда, сумно зітхнувши, несміливо озвалась до кактуса:
– Давай, любий сусідонько, дружити. Мені так хочеться мати доброго друга.
Але кактус повернув до троянди свою товсту круглу голову і пихато відповів:
– Не хочу. Ти така сіра і негарна.
Ображена троянда ледь чутно прошепотіла:
– А я попрошу у сонечка небесних барв і, може, погарнішаю...
І тут сталося диво: пелюстки троянди раптом засяяли дивовижним сріблясто-блакитним світлом.
– О! Яка ти стала гарна! – захоплено вигукнув кактус. – Скільки живу на світі, не бачив такої краси! Тепер я буду дружити з тобою.
Почувши це, сусідня троянда почервоніла від заздрості, інші пожовтіли і побіліли від злості. Тільки одна квітка зарожевіла від радості за свою подругу.
А блакитна троянда сумно похитала своєю чарівною голівкою і сказала кактусу:
– Ні, тепер я не хочу дружити з тобою. Ти побачив тільки мою красу і не помітив моєї щирості і доброти.
І пелюстки її відразу зів’яли і обсипались... З того часу більше ніхто і ніколи не бачив сріблясто-блакитну троянду.
Зійшло сонечко. І на ганок вибігла маленька королівна. Побачивши пишні троянди, вона заплескала в долоні і весело загукала:
– Яка краса! Хай тепер ці чудові троянди цвітуть у наших садах!
Вона підійшла до найкращої квітки, ніжно погладила її пальчиками і сказала: “Цю квітку я подарую мамі”.

ДИКА РОЖА І СОЛОВ’ЯТКО

Прийшло літо. У гаю зеленіли дерева і цвіли квіти. Розкрила свої пелюсточки і Дика Рожа.
Побачило її маленьке Солов’ятко, випурхнуло із гнізда і сіло біля квітки на гілочку. Пташеня ще не вміло співати і тільки дивилось на білосніжні квіти, мов зачароване. Раптом воно почуло, як щось задзвеніло, заспівало, заграло навколо. Мале примружило оченята, розкрило дзьобик і собі заспівало. Спочатку тихенько, а потім так голосно й гарно, що розбудило Вужаку, який спав під кущем.
-А х-х-то ц-це галас-с-ує? Так с-с-пати х-х-очеться, – зашипів Вуж і помітив маленьке пташеня.
– От мені й пожива, – сказав собі Вуж і тихо поповз до пташеняти.
– Ой, – захвилювалася Дика Рожа, – що ж робити? Як врятувати малого співунця? “Вітре, – зашепотіла вона, – допоможи, бо злодюга з’їсть малюка”.
Почувши свою улюбленицю, Вітер дмухнув так, що гілочки Рожі захитались і вп’ялися своїми колючками прямо в спину злодія. Той скрутився від болю, викотився з-під куща і так швидко поповз між травами і квітами, що аж пилок з них посипався йому на голову.
От так і повзає Вуж з тих пір з жовтою міткою на голові. А Солов’ї часто співають на кущах Дикої Рожі.

"Весела Абетка" - складова великого сайту "Українське життя в Севастополі".
Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.