Українські народні танці

Серед надбань українського народу танець посідає чільне місце. Пропаганду народним танцям здійснюють професійні та аматорські танцювальні колективи.

Серед професійних колективів слід назвати:
— Національний Заслужений академічний ансамбль танцю України імені П. Вірського;
— танцювальні групи національного академічного народного українського хору ім. Г. Верьовки;
— народні хори та ансамблі пісні та танцю різних регіонів України: Гуцульський ансамбль пісні та танцю; Волинський народний хор; Черкаський Заслужений народний хор; фольклорно-танцювальний ансамбль "Славутич".

Серед аматорських колективів слід назвати:
— "Ятрань" (Кіровоград);
— "Галичина" (Львів);
— "Зарево" (Донецьк);
— "Світанок" (Херсон);
— "Дніпро" (Дніпропетровськ);
— Дарничанка (Київ).

Названі колективи прославляють українське народне хореографічне мистецтво на міжнародних фольклорних фестивалях та конкурсах. Дякуючи П. Чубинському, українська культура одержала перші зразки запису народних танців. Гідний внесок у розбудову народного хореографічного мистецтва України зробив відомий український композитор і хореограф Василь Верховинець, балетмейстер В. Авраменко, доктор мистецтвознавства А. Гуменюк, який вивчав і досліджував українські народні танці (ними написано книги "Українські народні танці", 1962, 1969; "Народне хореографічне мистецтво України").
Народний танець має свою першооснову. Відомо, що прадавні обряди супроводжувалися танцювальними діями. За історико-етнографічними характеристиками українські народні танці поділяються на 3 основні регіони: Центрально-Східний, Північний і Західний.

До першого регіону належать Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Слобожанщина, Сумщина, північні регіони Донецької області, Дніпропетровщина, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Кіровоградська, Одеська області.

До другого регіону належать північні регіони Київської, Сумської, Чернігівської, Житомирської, Рівненської областей.

До третього райони Гуцульщини, Закарпаття, Рухівській район, Львівська область і Лемківщина.

Класифікація та характеристика українських народних танців багато в чому залежала від регіону України. Але загальними різновидами українських танців для усіх регіонів були хороводи, метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, кадрилі, польки, ряд сюжетних танців: "Коваль", "Гречка", "Мак", "Лісоруби" тощо.

Народна хореографія визначає такі основні жанри українських народних танців: хороводи й сюжетні танці.

Хороводи – найдавніший із видів народного танцювального мистецтва майже всіх народів світу. У хороводі текст відображає зміст танцю, таким чином хоровод є синтетичним видом народної творчості.
У давнину хороводи були пов'язані з певними обрядами, що входили в традиційний цикл календарних пісень. Тематично хороводи поділяються на три групи:

— хороводи, які відбивали трудові процеси;
— хороводи, які оспівували рідний край, природу, тварин;
— хороводи, у яких відтворювались родинні й побутові взаємини, розкривались характери людей.

У залежності від групи хороводи поділялись на хороводні танці з піснею та інструментальним супроводом і хороводний танець тільки з інструментальним супроводом. Діти завжди брали участь у хороводах, тому існують суто дитячі хороводні танці та ігри: "Кіт і миша", "Дід і баба", "Город" та ін.
Тематика хороводів пов'язана з природою – "Дощик", "Перепілка", "Калинонька", "Закликання Весни", "Русалка", "Зелений Світ", "А вже Весна", "Вітерець", "Хурделиця"; з трудовими діями – "Косарі", "Гречка", "Обжинки", "Рукодільниці", "Сито", "Ой, Василю", "Рушничок" тощо.
Крім цього тематика хороводів характеризувалась ліричним настроєм – "Кривулька", "Подушечка", "Купала", "Кицька", "Завивання вінків", "Гоп, хлопці, гоп", "Кладочка", "Марина", "Голубка", "Голуб-голубочок".
Хороводні танці мають вільний темп або швидкий, але зустрічаються танці з мішаними темпами.
Сюжетний танець — якісно новий і складніший танець. У ньому певну роль мають пантоміма, елементи акторської гри. Сюжетний танець – це вершина художнього добутку українців, він має різноманітну тематику; найдосконалішу форму, метроритмічна структура його має 2/4.
За тематикою сюжетні танці мають такі назви: "Мак", "Льонок", "Гречка", "Косарі", "Хміль", "Решето", "Шевчики", "Бондар", "Ковалі".
Виділяються жартівливі танці: "Бичок", "Гарненька молодичка", "Козлик", "Кіт та миша". Темп цих танців переважно швидкий, метроритмічна структура має 2/4.
Крім жартівливих танців сюжетні танці мають підрозділ героїчних танців. До них відноситься "Аркан" – чоловічий динамічний танець, поширений на Гуцульщині, за темпом – рухливий, має 2/4. З "Арканом" перегукується сюжетний танець "Опришки".

Валентина БЄЛІКОВА