Олександр ЗИМА
ЗАЧАРОВАНИЙ ХЛОПЧИК

Казка

В обідню пору сонце на екваторі стоїть над самісінькою головою. Щоб його побачити, треба лягти горілиць на землю і одягнути окуляри з дуже темними скельцями. Усі так і робили, бо знали, що сонце на екваторі навіює на людей дивовижні чари. Це тільки на екваторі таке сонце, бо ніде воно не стоїть так прямовисне над головою і не заливає очі жовтогарячим промінням.

Усі діти й дорослі завжди носили окуляри з темними скельцями. А маленький хлопчик, якого звали Грициком, не слухав мами й не хотів одягати таких окулярів. Ляже ото горілиць на пісок і дивиться на сонце. І може так годинами лежати.

- Не смій так довго дивитися на сонце, а то крильця виростуть,- попереджала Грицика мама.
- Такого не буває,- сміявся Грицик і потай думав: "Як би то було гарно, якби у мене виросли крильця".

Не слухав Грицик маминих застережень. А згодом і забув про них.

Одягнув якось він майку з чорними і білими смужками, як ото моряки носять, та й побіг туди, де жили колібрі, слони, папуги і найбільший удав та два тигри. Грицикові дуже хотілося покуштувати соку, що його п'ють колібрі з квіток. Але квіти росли високо, і Грицик ніяк не міг дотягнутися до них своєю соломинкою. Знайшов Грицик на березі старе весельце з білими краями, зіперся на нього і дотягнувся до квітки. Опустив свою пшеничну соломинку, що прихопив з дому, і напився солодкого соку з білої квітки. І тільки він це зробив, як все раптом змінилося. Грицик став маленький-премаленький, весельце приросло до нього і перетворилося на довгий, рівненько обрізаний хвостик. Засмаглі рученята стали крилами, і на них виросло пір'ячко з бурими та білими смужками.

- Ма-а-амо-о! - закричав у розпачі Грицик, але всі почули лише тоненький пташиний голосок і нічого не розуміли.

Прилетів Грицик до тата й мами, бігає біля них, щебече, але мама на нього й уваги не звертає. Лише плаче й журиться:

- Де мій Грицик? Де мій синочок подівся? - розпитує у всіх.
- Ось я, ось! - гукає до мами Грицик на своїй пташиній мові і трясе хвостиком-весельцем, щоб його помітили.

Але Грицика ніхто не розумів.

Довго шукали тато з мамою Грицика. Сходили нетрі дрімучі, перебрели річки глибокі, розпитували у вітру і зірок гострооких, але ніхто не бачив їхнього Грицика.
Забула мама лише запитати у сонця та білої квітки, з якої Грицик напився солодкого соку.
Повернулися батьки додому з екватора навесні, коли починав танути лід під берегами. Дуже зраділи вони, коли побачили свою рідну річку та синій лід. Стали на березі й бачать, що на льоду стоїть струнка довгонога пташка з хвостом-весельцем. Дивиться на ту пташку Грицикова мама й очей не може відвести: дуже та пташка на її Грицика схожа. Така ж чорна шапочка на голівці, яку носив Грицик, такі ж білі щічки, а на грудях та крильцях така ж маєчка смугаста, як у її Грицика.

- Грицику, Грицику,- тихо покликала пташку мама. - Ходім, синку, до хати. Будемо разом жити. Не слухав мами, от і зачарувало тебе сонце. Але чари ті не вічні. Ти знову колись станеш хлопчиком.

Побіг Грицик за мамою, але в хату не пішов. Усю весну, літо й осінь не покидав Грицик свого двору. Потоваришував він з маленьким лошатком на ймення Вітер. Де коник - там і Грицик. Помітить Грицик, що на його товариша напали ґедзі, то зразу й кидається на них, винищує до ноги.

- Спасибі тобі, Грицику,- дякує Вітер.- Коли б не ти, не дали б мені спочинку оті кровопивці.
- Давай будемо завжди дружити,- запропонував Грицик.
- Давай,- радо погодився Вітер.

А мама все думає, як Грицикові чари розвіяти.

- Може, ти, сонце, знаєш? - звернулася якось мама до сонця.
- Знаю,- відповіло сонце.
- Чого ж ти раніше мовчало? - докірливо сказала мама й заплакала.
- Тому, що мене ніхто не питав,- відповіло сонце. - А тепер скажу, що аж тоді Грицик стане хлопчиком, коли над вашою хатою, як над екватором, я стану над Грициковою головою. Та ще знайдіть білу квітку. Що зветься нечуйвітром, наберіть з її пелюсток роси і напійте Грицика, - сказало сонце і покотилося за високі гори.

...Неодмінно спадуть чари з Грицика. Але він уже ніколи не зможе покинути неба. Він стане космонавтом й полетить до далеких зірок, де, можливо, теж живуть зачаровані хлопчики.