Першими монетами, якими користувалися наші предки, були грецькі монети, що поширювалися на українських землях Північного Причорномор’я з IV ст. до н. е.  І ст. н.е. на території України з’являються монети Римської імперії. На той час вони використовувалися для нагромадження багатства й виготовлення прикрас. Більшість римських монет потрапляла в наші землі в результаті торговельних операцій в обмін на продукти місцевого вироб­ництва. Поширення римських монет у Подністров’ї, Прикарпатті, Поділлі, правобережжі Дніпра, південній Волині свідчить про тривалі економічні зв’язки і жваві торговельні відносини з іноземними купцями.

У III ст. н.е. у зв’язку з політичною й економічною кризою Римської держави такі зв’язки перервалися. Однак в обігу залишилися римські монети, а з V-VII ст. і до кінця X ст. з’являються візантійські й арабські монети.

Виявлення скарбів арабських монет на території України свідчить, що головною артерією східної торгівлі Київської Русі був шлях Дніпром і Дінцем через чернігівські, сумські, харківські землі. Торговельний шлях, який пов’язував Русь із Заходом, проходив по територіях сучасних Івано-Франківської та Закарпатської областей.

В останній чверті X ст. розпочинається карбування найдавніших українських монет — златників і срібляників — у часи правління Володимира Святославича (978-1015 pp.)— На лицьовому боці монет було зображено КНЯЗЯ Володимира на троні і тризуб — родовий знак Рюриковичів. Златник Володимира Великого мав вагу 4,4 г, срібляник — від 1,73 до 4,68 г.

На той час у Київській Русі функціонувала і так звана кунна система грошей. Куною наші предки називали римський денарій (від coin, лат. cunens — кований). Інші іноземні монети, які наші предки називали ногата, рєзана, векша, розглядалися як різні частини куни. Існують й інші пояснення цього терміна.

Тогочасні іноземні мандрівники розповідали також про хутряно-шкіряний характер кунних грошей. Один арабський дірхем дорівнював одній шкурці куниці, його почали називати куною. Перський учений Ахмет Турський у праці «Дива творіння» (1160 р.) пише: «І в руських шкіряні гроші — шкірки білок і шкірки без хутра з передніми та задніми лапками й кігтями».

Від кінця XI ст. з’являється грошоволічильне поняття гривня, якому відповідали певні злитки срібла або так звані монетні гривні. Гривня від XII ст. стає основним елементом грошової системи Київської Русі.

Термін «гривна» спочатку був пов’язаний з нашийним обручем — жіночою прикрасою із дорогоцінного металу. Пізніше він набуває нового значення — еквівалента певної ваги срібла. З’являється срібна гривня (вагою 204,7 г). Так назва «гривна» перетворилася на назву «гривня».

Срібні і золоті гривні були головним платіжним засобом до XIII ст. У XIII ст. з’явились карбованці — срібні злитки, удвічі легші за гривню.

У другій половині XIV ст. відновлюється карбування монет у Львові та Києві. У грошовому обігу (до XVII ст.) перебували галицькі монети, львівські півгроші, київські монети, празькі гроші, литовські динари, польські гроші, а також дукати і талери — золоті й срібні монети, які відігравали роль своєрідних світових грошей епохи середньовіччя.

У XVII ст., за свідченнями деяких дослідників, Богдан Хмельницький, прагнучи до запровадження самостійної фінансової політики, випустив власну монету як одну з основних ознак державності. Він намагався тим самим урегулювати грошовий обіг в Україні: уніфікувати ціни й податки, позбутись засилля іноземних монет. У 1658 р. гетьманом Іваном Виговським (а також Іваном Мазепою — у свій час) було здійснено ще спроби запровадити власну грошову систему в Україні. Пізніше, обраний у 1665 р. гетьманом Правобережної України П. Дорошенко організував карбівню у м. Лисянці на Вінниччині, де за копією польських срібних монет випускалися півтораки.

Із середини XVIII ст. на території України, яка опинилася у складі Російської імперії, поширилися російські срібні й мідні монети. Цим Петро І після Полтавської битви прагнув довести всім, що автономію України ліквідовано. Було введено десяткову монетну систему: рубль, гривеник, копійка, хоча до 30-х років XVIII ст. в обігу на українських землях були польські й західноєвропейські монети. З початку XIX ст. відбулась повна заміна всіх іноземних монет російськими, що ускладнило товарно-грошові відносини України з іноземними державами.

На території України, що перебувала у складі Австро-Угорської імперії, в обігу були австрійські крони, на яких, крім інших назв, була вказана й українська назва — «корона» — і більше нічого.

У 1917 p., відразу після проголошення Української Народної Республіки, у Берліні було віддруковано, а потім і введено в обіг паперові гривні (малюнок внизу). В революційне лихоліття друкувалися й регіональні гроші — в Донбасі, на Полтавщині, Харківщині. Навіть Нестор Махно намагався друкувати свої гроші.

У Радянському Союзі, до якого входила Українська PCP, діяли тільки загальносоюзні гроші.

На тих територіях України, які належали до складу інших держав, побутували гроші тих держав.

Під час німецької окупації України у м. Рівному діяв німецький банк «Україна», який випускав марки — гроші для місцевого вжитку, на яких було тільки одне українське слово «Україна», тобто назва щойно згаданого банку.

У 1996 p., майже через 850 років після запровадження гривні у Київській Русі, в Україні було введено в обіг національну грошову одиницю — гривню. Стаття 99 Конституції України визначає: «Грошовою одиницею України є гривня ».

Джерело