славний козак Ігор СІЧОВИК

НЕЙМОВІРНІ ПРИГОДИ
БАРОНА МЮНХАУЗЕНА В УКРАЇНІ
ПОВІСТЬ

ЯК Я ПІДКОРИВ ЛИСУ ГОРУ

Скажу вам, панове, що 7 липня в українців свято - Івана Купала.
У ніч на Івана Купала на Лисій горі, що в Києві, збираються й відьми та інша нечисть.
От я, панове, і ризикнув пробратися у святая святих... перепрошую, у саме лігво нечистої сили.
Добре повечерявши, ми з Пирієм потрюхикали до Лисої гори. На підході до неї мій кінь несподівано зафоркав*, замотав головою, а потім злякано скосив назад карі очі. Я злегенька підхльоснув його батіжком, але Пирій раптом закляк і так ударив підковою об бруківку, що аж іскри посипалися. Довелося прив'язати коня до тину, яким, мов паском, підперезалася крайня хата. А я, набравшись хоробрості, поволі рушив до гори.
Десь за милю від неї мене перепинив чортисько.
— Гасло!* — заверещав він писклявим голосом.
Я розгубився і щось пробелькотів, показуючи рукою на горло.

— От харцизяка!* Знову до чортиків гаспидського* зілля набрався. Двох слів не стулить! Проходь, проходь, може, наші провчать тебе, щоб знав, як поводитись у такий грішний день!
Похитуючись, наче маятник, я прослизнув першу варту.
Різними стежками до головного шляху стікалося відьомське й диявольське кодло.* Посеред шляху стовбичило троє чортів, пропікаючи усіх очима.
— А ти куди прешся?! — грубо схопив мене за плече один із рогатих. — Такої мармизи,* як у тебе, в наших краях ми ще не бачили.

- Чого ти з ним панькаєшся! Хапаймо за руки-ноги - і в криницю його, - сказав другий.
- О бароне! - пролунав позаду мене знайомий голос. - Куди це і вас чорти несуть?!
Я не помилився: переді мною стояла моя давня знайома - відьма Варвара, у ступі якої облітав заледве не півсвіту.

- Та вже ж не в рай, пані Варваро! - відповів я голосом приреченого.
- Хлопці! - гукнула Варвара до чортів. - Покиньте його, сто бісів у ваші груди! Навіщо він вам здався? Це мій добрий приятель дідько Мюн!
- Але ж, Варваро, де його роги?!
- Побували б ви, братове чорти, у таких бувальцях, як барон... перепрошую,
дідько Мюн, то й вам би роги обламали. Чи не бачите, що він у козаків служить? Послухайте, я за нього ручаюсь!
- Коли так, то проходьте, але гляди, Варваро... - невдоволено мовив чорт.
- Бароне, то ви справді прикидалися невинним ягнятком? - запитала Варвара, ступаючи поруч мене. - Ну, не соромтеся, тут усі свої!
- Пані Варваро, куди ви пропали з нашого села? - у свою чергу спитав я.
- Надокучило мені ваше село - нудьга там смертельна! Тепер мандруємо на возі з сестрами та братами, І прикинувшись циганами. Самі розумієте, їсти ж хочеться...
Звечоріло, і невдовзі Лису гору повила пітьма. Нарешті ми дісталися вершини, де аж кишіло нечистою силою.
Хтось гукнув: "Світло!"
Спалахнуло вогнище, але воно освітило лише передні лави гостей. І. тут я побачив, як у небо злетіло двоє кремезних чортів. Вони невідь-де роздобули блідого Місяця, силоміць за ріжки потягли його з собою і закріпили над Лисою горою. Довкола одразу прояснішало.
- Увага, товариство! - звернулася до присутніх генеральна відьма у високій шапці. - Починаємо наше одвічне свято - ніч усіх нечистих: відьом і чортів, бісів і анциболотів, перевертнів і вовкулаків, упирів і дияволів, вурдулаків, виродків і людожерів. Сьогодні ми мусимо скласти річний звіт про свої діяння в Україні.
Хто перший? Тільки, будь ласка, по черзі - будьмо хоч тут порядними людьми... тьху-тьху тричі через плече, нечестивою поганню. Вибачте, нахапалася культури на Житньому ринку, де я підторговую соняшниковим насінням.
На височенький пень, що стримів посередині, один за одним вилазили відьми та чорти і хвалилися своїми подвигами. Лише тепер я зрозумів, звідкіля беруться на землі нещастя. Виявляється, все, що з нами діється, не випадковість, а диявольські каверзи.* Так, одна відьма розповіла про те, як вона щоночі перекидається на кішку чи собаку і доїть людських кіз або корів. Перш ніж продати молоко, купається в ньому. І коли якийсь дідько гадає, ніби їй лише 25 років, то глибоко помиляється, бо насправді вже 666 стукнуло.
На пень видряпалося якесь чортеня та й давай хвалитися, як воно вчить маленьких дітей бавитися з вогнем. Утелющить* їм у руки кремінні кресала і штовхає чимближче до сіна чи хат під солом'яними стріхами. Малюки викрешують іскри і ледь не щодня влаштовують величезні пожежі.
Надто ж бісівське поріддя полюбляло жарти. Один чортик додумався на весіллі посипати подвір'я висушеною розтертою шипшиною. Коли почалися весільні танці, там таке зчинилося! Пекуча шипшина з порохом прилипала до тіл весільчан, спричиняючи неймовірну сверблячку, і вони мало не божеволіли.
Над Лисою горою стояв регіт. Ось уже й Варвара подерлася звітувати. Вона розповідала найнеймовірніші історії про те, скількох людей їй пощастило обвести довкола пальця та скільки добра вона у них забрала.
- А тепер і ви похваліться своїми фіглями-міглями!* - штовхнула мене під бік відьма Варвара. - Та не соромтеся, будьте справжнім козаком!
Я й незчувсь, як опинився на злощасному пні. Спершу розгубився, але мусів узяти себе в руки. Як кажуть, потрапив між вовків, по-вовчому й вий. Не знаю, як мені це вдалося, але я розповів їм історію, від якої мені соромно й досі.
- Вельмишановне кодло! - розпочав я свою оповідку. - Коли я йшов сюди, мені дуже хотілося їсти - аж шлунок до хребта прилип! На превеликий жаль, під руками нічого не було, тож вирішив замість смаженої яєчні з'їсти нізащо не вгадаєте - Сонце! Так-так - Сонце. Тим більше, що воно вже засмажене. І я його проковтнув. Навіть без хліба і солі.

Бачили б ви, панове, що зчинилося на Лисій горі! Уся нечисть заворушилася, невдоволено зарохкала. - Бути такого не може! - вигукнула генеральна відьма Параска. - За дурнів нас маєш?
- Та що ви! - відповів я, посмілішавши. - Хто не вірить, може переконатися, що це суща правда.
Панове, ви, напевно, теж гадаєте, ніби я розповів їм небилицю? Це не зовсім так. Барон я, зрештою, чи не барон? Перед тим, як вилізти на пень, я сховав за щоку свого китайського годинника, який і вдень і вночі світився від фосфору - дивовижної фарби, здатної випромінювати світло. Нечестиве товариство з подиву ахнуло - мої зуби і рот палахкотіли у темряві.
- Що ти накоїв! - грізно загукали навперебій відьми та чорти. Сьогодні Сонце, а там, гляди, й Місяця замість бублика з'їси?!
Я провів рукою по своїх вусах, непомітно, мов факір, вийняв із рота годинника і сховав до кишені.
- Ти, бісова личино, негайно поверни нам Сонце! - не своїм голосом репетувала відьма Параска. - Мені вранці на роботу, а він, бач, що виробляє!
Я, звісно, удав, що знітився, і пояснив, що для того, аби повернути Сонце, я, перепрошую шановне товариство, мушу вивергнути його зі свого шлунку.
- Роби як знаєш! - грізно блиснула очима Параска. - Але затям, чортяча бородо. Сонце мусить зійти у належний час. Інакше підвісимо! тебе до Місяця за хвоста і теліпатимешся там, доки не порозумнішаєш.
... Відьомське свято закінчилося, раніше, ніж передбачалося. І все, через мене! Самі винні, не треба було змушувати мене звітувати!
Я відбув із Києва, коли над Лисою горою сходило червоне сонце. Обернувся, щоб востаннє помилуватися на золоті бані Печорської лаври, і краєчком ока примітив, як із Лисої гори спускалася відьма Параска з двома кошиками. Вона поспішала на Житній ринок зайняти вигідне місце у торгових рядах.

СЛОВНИЧОК НЕЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ,
позначених у тексті зірочками

форкати - видавати глухий уривчастий звук;
гасло - пароль;
харцизяка - розбійник, грабіжник;
гаспидський - чортячий, бісівський;
кодло - рід, плем'я;
мармиза - обличчя;
каверза - підступ;
утелющити - дати в руки;
фіглі-міглі - витівки, хитрощі для досягнення чогось.

Далі