Іван НИЗОВИЙ
МОРОК МОРОК

Книжечка «Морок морок» – своєрідне продовження попередньої, яка називається так само химерно: «Сорок сорок». З неї дітки дізнаються дещо про звірів і птахів, про дерева, трави і квіти, які оточують нас протягом усього життя.

ЗАМІСТЬ ВСТУПУ ДО «ЧИТАНКИ»

Скільки мороки – вчити уроки!
                   Морок морок…
Їх на хвості нам приносять сороки –
                   Сорок сорок.
Важко даються перші нам кроки
                   З тьми – до зірок:
Треба ж іти-крокувати, аж поки
                   Вийде нам строк
Твердо, навіки засвоїть уроки –
                   Не навмання,
Жити без мороку і без мороки
                   В світі знання.

ЧОРНОГУЗ

Чорногуз в багні загруз
Аж по саме пузо…
Як же стався цей конфуз,
Друзі, з чорногузом?

Аніякого нема
Тут конфузу, друзі, –
Ванни грязьові прийма
Чорногуз у лузі.

НА БОЛОТІ

Чапля ходить по болоту
І виконує роботу –
Дзьобом раз-по-раз клює…
Нумо, що ж бо воно є?!
Що то в чаплі за робота
Прямо посеред болота?
Що ж бо можна там клювать
Раз, два, три, чотири, п’ять?..
У болоті ж лиш багно –
Не поживне-бо воно,
І води – лишень до п’ят,
І до біса… жабенят.

ОДУД

Грає одуд у дуду:
“Ду-ду, дуду-ду-ду!”
Дума одуд: “Погуду,
А затим – не буду”.

Дума одуд і гуде,
Мов якесь гудило,
Безугаву,
І веде
Гуд цей повносило.

“Ходи там – не ходи тут,” –
Одуд заявляє,
Всіх неодудів у кут
Темний заганяє.

Все гуде собі й гуде
З впертістю машини,
Мов, крім нього, вже ніде –
Жодної пташини…

ЛІСОВИЙ МАЕСТРО

Птах жовтобрюх, мов панич
В супермодному жилеті,
Возсідає – клич не клич –
На розкішнім бересклеті.

Начебто й не поміча
Лісової колотнечі,
Бо, на думку панича
Все, що діється, до речі:

Цей гармидер, клопітня,
Рейвах цей і шура-бура,
Бо, мовляв, така вже дня
Багатюща партитура;

Бо такий життя момент:
Літній день дзвенить оркестром,
А жовтобрюх – диригент,
Над маестрами маестро!

СОЛІСТИ

Витинає срібне соло
Соловей серед гаїв.
А навколо, а навколо –
Сотні соло-солов’їв!

Золоте своє сопрано
Солов’їха видиха –
Хто встає удосвіт-рано,
Той цю розкіш наслуха.

Вже такі солісти славні,
Солов’яненки малі:
У розцвіченому травні
Сіють радість на землі!

ОДИНАКИ

Сич, сова і філін Філя
Родичаються, чи ні?
Поховалися між гіллям
В лісовій гущавині.
Сплять удень, мов ледацюги,
Так зате ж бо уночі
Репетують “Пугу, пуги!”
Сови, філіни й сичі.

Ні до лугу, ні в яругу
З них ніхто не залетить –
Тільки й чути “Пуги, пугу!”
Там де ліс густий шумить.

Не збираються юрбою –
Кожен зроду – одинак:
Сич – сичем, сова – совою,
Філін – філіном… Ось так.

ЗАГАДКОВА НАЗВА

Жоден із сорокопудів
Не здолає сорока
Пудів зерна –
Просто назва
В лісових птахів така.

Сорок – мабуть, від сороки,
Пудів – це від звуку “Пуууд!” –
Так проводить перекличку
Головний сорокопуд.

ПЕРЕПЕЛИ

– Що ви їли і пили,
Польові перепели?

І вони відповіли:
– Ми росу-ясу пили,
Ми пшеничні зерна їли…

І знялись. І полетіли.
А куди – ніхто не зна.
Воля… Простір… Далина…

ЩО ЗОЗУЛЯ НАКУЄ

День зозулиться: в гайку
І в густому лісі
Лине-луниться “Ку-ку!”
На вербі й горісі.

Ти ж рахуй оті “ку-ку”,
Бійся пропустити –
Арифметику таку
Слід ретельно вчити!

Що зозуля накує –
Щастя, успіх, роки,
Злети, слава – все твоє…
Ось такі уроки.

РАНКОВИЙ ПЕЙЗАЖ

Синій ранок. Синь озерна –
Простонеба, горілиць,
В ній клює зірки, мов зерна,
Зграйка горлиць чи синиць,
Куликів чи коноплянок,
Чи куріпок, чи дроздів…
Жодній птасі в синій ранок
Годі всидіти в гнізді!
А склювавши зорі-зерна,
Розлетяться всі пташки
І розколеться озерна
Синь на сонячні скалки.

ГОРОБЕЦЬ

Пустотливий, ніби хлопчик,
Скок та скок по пилюзі,
То зі стовпчика на стовпчик
Перескочить,
То в лозі
Шелестить – клює комашку
Чи якогось черв’ячка,
То понюхає ромашку,
Бож приваблива така!
Дуже гарно горобцеві
Жить на світі: скок та скок
Там, де плескоти дінцеві
Прополіскують пісок.

ШПАЧИНА ІСТОРІЯ

До шпаківень прилетіли
З полювання всі шпаки.
Мабуть, гарно попоїли –
Спочивають залюбки,
Чи висиджують яєчка…

Лиш один малий шпачок
Не знайшов собі гніздечка –
Сів самотньо на сучок,
І не знає, що робити,
І сумує: “Як же ж так,
Що нема мені де жити,
Що без житла я – не шпак?!”

Дітлахи поспівчували
Молоденькому шпаку
І шпаківню змайстрували
Для шпачка,
Та ще й яку!

СНІГУР

В білім пір’ї кучугур
Зарожевівся снігур,
І тепліше стало вмить,
Хоч мороз такий тріщить,
Що змерзаються слова
Й крижаніють дерева!

Тепло в кожному дворі,
Де рожеві снігурі
Поховалися від бур
В біле пір’я кучугур, –
Там не мерзнуть дерева
Й теплі мовляться слова.

ПРО ГАЛКУ

Галка чорна, мов черниця,
На чорноземній ріллі…
Чорні вісті носить птиця
На зловісному крилі.

Не страшні нам чорні вісті
З-під чорнющого крила,
Бо в селі і в кожнім місті
Добре в нас ідуть діла!

В щастя віримо ще змалку,
Живемо задля добра:
Проганяєм чорну галку
Геть із кожного двора!

ГОЛУБИ

Не тому він зветься «голуб»,
Що на колір голубий,
А тому він зветься «голуб»,
Що голублячий такий.

Приголублюється голуб
До моєї до руки,
А до нього ще й голубка
Пригорнулась залюбки.

Голубки – чудова пара,
Як голубляться вони…
А як здіймуться у небо,
То – найкращі літуни!

ЛАСТІВКИ

Під вікном будинку
Гнізда ластівок,
І не зна спочинку
Жодна із пташок:
Дітки ж нетерплячі –
Треба годувать!
Гнізда ластів’ячі
Цілий день дзвенять:
Їсти, їсти, їсти,
Пити, пити, пить…
Ніколи й присісти
Птахам ні на мить.
Пурх та пурх – до ночі, –
В кожному гнізді
Крики ластівочі
Стихнуть лиш тоді.

ЗМАГАННЯ

Щиголь, щиглик, щигленя, –
Хтось когось наздоганя,
Хтось когось переганя:
Щиголь, щиглик, щигленя…

А за ними – вся рідня:
Щиголь, щиглик, щигленя –
Колотнеча, суєтня
У змаганні цім щодня!

ЖАЙВОРИ НЕБЕСНІ

Що за наспіви згори
Вранці долинають?
То небесні жайвори
Гарно так співають,
Гарно-гарно! А вгорі
Синьо і безхмарно…
Ні, ніхто, крім жайворів,
Не співа так гарно!

ПЕРЕПОЛОХ

Щось у лісі відбулось,
Бо запала тиша.
Причаївся велет-лось
І принишкла миша.
Поховалися вовки
Під замшілі брили.
Їжаки свої голки
Тонко нагострили.
Затаїв поглибше дух
І ведмідь: зі страху
Остовпів на мить, і – плюх! –
Сів на черепаху.
Поховалися зайці,
Білочка не хрумка,
Навіть жаба в осоці
З ляку вже не кумка.
Що ж бо трапилось: пожар,
Потопельні зливи?
Ні, то вилетів комар –
Кровосос жахливий!

ХОВРАХИ

Симпатичний ховрашок
Ледве вибився в пушок,
В нього й страху ще нема,
Що його хтось упійма.
Та зате ж старий ховрах
Обережний, має страх –
Він розважливо повча
Нерозумне онуча:
“Бійся лиса, ховраша, –
В нього бісяча душа,
Стережися собачні
Та людської дітлашні;
Бійся того, бійся тих…
Від усіх – багато лих!

Та не чує ховраха
Ховрашок маленький,
Ще й смієтсья: “Ха-ха-ха!
Все це – побрехеньки!”

ВИХУХІЛЬ-ХОХУЛЯ

Хіль та хіль – хлюпоче хвиля
Там, де вихухіль пірна…
Заповідне вихухілля,
Придінцева сторона.

Ви-ху-хіль – язик зламаєш,
Поки вимовиш таке…
Як не знав, то знати маєш:
Є таке мале й метке
Хутряне звірятко.
Годі
Упіймати гризуна,
Що живе на повноводді –
То впірна, то вирина.

Хіль та хіль – пливе хохуля
Плесом плескітним Дінця.
А на березі – зозуля
Довголіття обіця.

ЗУСТРІЧ ІЗ БАРСУКОМ

Я зустрів у лісосмузі
Барсука-молодика.
– Ну, барсуче, будьмо друзі:
Ось тобі моя рука!

А барсук лиш усміхнувся:
– Дружба – справа не проста! –
І від мене відсахнувся
Й показав мені хвоста.

Лиш трава заколивалась,
Лиш гойднулися гілки…
Дружба, жаль, не зав’язалась,
А скоріше – навпаки.

МЕТЕЛИКОВА ЗАМЕТІЛЬ

Нас, метеликів, багато:
Кольорами творим свято,
Що зоветься веснолітом
І буяє різноцвітом
В лузі, в лісі, в чистополі –
Нас, метеликів, доволі!

Ми, рожеві, жовті, білі,
Рясно, ніби заметілі,
Кружеляємо в повітрі;
Наче фарби на палітрі;
Яскравіємо мінливо,
Неповторне творим диво!

Світ милує наша врода,
Нами тішиться природа,
Все чудове на планеті
Оживає в нашім леті!

КОНЦЕРТ

Б’ють у квітів дзвоники
Зеленаві коники,
А жовтаві коники
Ті не б’ють у дзвоники,
А сюрчать октавами
Скрипок поміж травами,
Бавляться руладами
Нарівні з цикадами.

ПРО ПАВУКІВ

Павутинням гілки
Обплели павуки
І тонкі хитрющі сіті
Ловлять все дрібне на світі:
Всіх, що втратили нюх,
Ос, метеликів, мух,
Необачних комах
І мурашок-невдах.

Розбишаки ж таки
Всі, як є, павуки!

ЗБИРАЧІ МЕДУ

Оси, бджоли і джмелі –
На кожнісінькім стеблі,
Що гойдає влітку
Медоносну квітку.

Взяток свій несе бджола
В пасічну комірку,
А оса – в глибінь дупла,
Ну а джміль – у нірку.

ДРАМА

Дощовий черв’ячок
Начепився на гачок
І приманка та з гачка
Спокусила щупачка.

Винен в тім черв’ячок,
Що попався на гачок
Нерозумний щупак…
Ліпше б травку щипав!

В БЕРЕЖИНІ

Шукають синички
Дозрілі сунички.
Визбирують оси
Медові роси.
Клюють шпаки
Всі ягідки.
А коза-дереза
Так старається –
Вся в окрузі лоза
Обдирається!

ЧАЙ ІЗ КВІТІВ І ТРАВ

Не годяться на чай
Ні спориш, ні молочай,
Ні колючі будяки,
Ні волошки-васильки,
Ні жалюча кропива,
Ні дурманяча трава…

А годяться на чай
Материнка, зазвичай,
Звіробій і конюшина,
І шипшина, і малина,
І калина, і чебрець,
І на цьому – не кінець…

ЄНОТ

Є у кожного робота…
Є робота і в єнота:
Він доладно, мов по нотах,
Робить все, щоб мати свіжу,
І смачну, й поживну їжу,
Бо несвіжу – неохота
Споживати. Бо несвіжа
Їжа дуже небезпечна
Для єнота. Свіжа ж їжа
Всім годиться, безперечно!

ПОЛЬОВИЙ ТРУДІВНИК

Хом’ячок ночує-днює
На пшеничному лану,
Так старається-жнивує,
Так дбайливо по зерну
Запасається достатком,
Щоб спокійно, до весни,
В глибині своєї хатки
Спати й ситі бачить сни!

ПРО БАЙБАКА-ДИВАКА

Ні, байбак не хуліган,
Не якесь абищо –
Просто вийшов на курган
І свистить, і свище.

А в Стрільцівському степу –
Вольниця байбача:
Свись та свись, тупу й тупу –
Сам я чув і бачив.

Так, байбак таки ж дивак:
Глянь, зіп’явсь навшпиньки
І свистить, та гарно ж як,
Зпрадавен-дониньки!

ПЕРЕДЗИМ’Я

В комірчині бобра
Повно збіжжя-добра,
Тож спокійний бобер
До весни відтепер.

Тепла в нього нора –
Холод не пробира –
Розкошує бобер,
Хоч і не мільйонер.

А надійде пора,
Коли сонце загра
Сяйвом променів-пер,
Знов трудяга бобер
Розпочне працювать:
На річках будувать
Нові греблі й хатки
Не на день – на роки;
Знов поживне усе
В ті хатки нанесе,
Щоб в зимовій порі
Спочивати в добрі.

ЛІСОВА ГАДЮЧКА

Між сучками – хитра штучка! –
Причаїлася гадючка,
Та вже так перестаралась,
Що й від себе заховалась
Від самої, від гадючки,
Нерухомої повзучки.

Десь лежить собі гадючка –
Сучкувата закарлючка:
В сушняку, в колючій хвої
Загубилась – оттакої! –
І знайти себе не може...
Хто ж гадюці допоможе?

ТХІР

Це такий маленький звір,
Що велику шкоду
Завдає з прадавніх пір
Пташому народу.

Виповзає з темних нір
В будь-яку погоду,
Щоб курей душити…
Тхір –
Зветься звір цей зроду.
Тхір не знає меж і мір
У своїй сваволі –
Дуже капосний цей звір...
Та про це – доволі!

ЯК ЗЛОВИТИ ЯЩІРКУ

Ящірку спіймати –
Справа непроста:
Зчаста будеш мати
Лиш її хвоста.

Щоб її спіймати,
Треба мати хист,
Себто не хапати
Ящірку за хвіст…

Вибери хвилинку
Слушну, і – лови,
І хапай за спинку
Біля голови!

Та про це – доволі,
Краще не ловить:
Ящірка на волі
Також хоче жить!

2003