Народне виховання

Виникло виховання ще на початку iснування людського суспiльства як засiб передачi людських знань i досвiду вiд поколiння до поколiння. Нашi предки, поряд з розвитком рiзних ремесел i промислiв, створили оригiнальну систему виховання, яка вiдображала вимоги народу й тогочаснi соцiальнi вiдносини. Провiдними виховними засобами стали поведiнка i вчинки батькiв, рiдна (материнська) мова, праця, фольклор, родинно-побутова культура, народнi звичаї i традицiї, мистецтво, ремесла й промисли, вiрування, свята, обряди, символи, дитячi iгри та iграшки.
Основну мету виховання народ вбачав у тому, щоб навчити кожного бути людиною. Основу ж iснування суспiльства, людини народ вбачав у працi: "Праця - душа всього життя". Без активної працi немислимий розвиток особистостi. Дитинi треба працювати щодня з того моменту, як вона навчилася тримати ложку в руцi. Тому її проучували змалку до самообслуговування, спiльної з батьками трудової дiяльностi на городi, по господарству тощо.

Домагалися вiд вихователiв уникнення потурань, дотримування єдностi вимог: "Хто дiтям потаче, той сам плаче", "Де багато няньок, там дитя калiка". Головним обов'язком народних вихователiв було мудре застереження людини вiд необачних крокiв, використовуючи для цього застереження, напучення, навiювання: "Не руйнуй пташиних гнiзд, бо ослiпнеш", "Не сьорбай i не клацай ложкою по зубах, бо будеш мати заїди", "Не сiдай в хатi спиною до iкон, бо люди вiдвертатимуться", "Не їж перед дзеркалом, бо красу з'їси", "На нiч не можна залишати неприбраною хату, бо вночi по нiй ходять ангели" тощо. Якщо ж це не допомагало, то народ не заперечував проти фiзичних покарань: "Б'ють - не на лихо учать", "Хто годує, той i б'є". Водночас народна мудрiсть розглядала такi дiї часто як недоцiльнi й марнi: "Не вчи дитину штурханцями, а хорошими слiвцями", "Хто б'є дитину, той не виховує добру людину".
На одному з перших мiсць народного виховання було прилучення дiтей до прекрасного. Дiвчаток змалку вчили вишивати, ткати, доглядати за квiтами, спiвати i танцювати. Виходячи iз засад краси, привчали бути чемними. Хлопчаки вчилися рiзьбленню по дереву, гончарству тощо. Формуванню естетичних смакiв дiтей значно сприяли численнi календарнi та обрядовi свята, якi включали танцi, пiснi, театралiзованi дiйства (закликання весни, Щедрий вечiр, iвана Купала, Зеленi свята тощо).
Обов'язковим було вiтатися з усiма. В кожному з традицiйних українських вiтань - побажання добра i здоров'я: "Доброго ранку!", "Добридень", "Здрастуйте у вашiй хатi!", "Помагай, Боже!", "На добранiч!".
На одному iз перших мiсць у народному вихованнi стояло пiклування про здоров'я та фiзичний розвиток дiтей: "Нема щастя без здоров'я". Народне виховання вбачало запоруку здоров'я у працi, руховi, свiжому повiтрi, водi. У теплу пору року дiтей привчали ходити по землi босонiж, що загартовувало (разом з купанням) органiзм. Цьому ж сприяв бiг наввипередки, рiзнi рухливi iгри.
З поколiння у поколiння передавалися оповiдi про захисникiв рiдної землi, надiлених незвичайною силою (Котигорошко, Кирило Кожум'яка та iн.).
Про виховання складено безлiч приказок, прислiв'їв: "Учи сина, як годуєш, бо тодi не навчиш, як тебе годуватиме", "Як не навчиш дитину в пелюшках, то не навчиш i в подушках", "Не навчив батько, то не навчить i дядько", "Хочеш зiпсувати дитину - дозволь їй робити все, що вона забажає".

Сiмейне виховання

Домашня школа

В українськiй народнiй педагогiцi найбiльшу увагу придiлено вихованню дитини вiд одного до п'яти рокiв, якраз тодi, коли дитина найiнтенсивнiше росте i розвивається. У цьому вiцi дитина стоїть у центрi сiмейних турбот, у її вихованнi бере участь вся сiм'я, малу дитину не карають, поки вона не почне осмислювати свої вчинки. Коли дитя вчиться говорити, вся сiм'я намагається стимулювати цей процес, пiзнiше за допомогою фольклору, найперше казок, дитинi прищеплюються риси ввiчливостi, коректностi у стосунках з дорослими та ровесниками. Слово батькiв або старших у сiм'ї було законом для менших. Вони вже змалку мали свої обов'язки, виконували рiзну роботу, посильно працювали. Дiвчатка переймали науку вiд матерi, баби - училися прясти, вишивати, ткати, розписувати писанки, шити одяг, давати лад у хатi. Хлопчики вiд батька чи дiда. Колись було за правило, що дiвчинка 7 - 10 рокiв могла вишити собi сорочку, а хлопчик - щось змайструвати.

Бабусине навчання

Та наймудрiшою й найрозумнiшою в родинi була бабуся. Багато порад вона давала дочцi (невiстцi), яка потiм повчала вже своїх дочок (невiсток). На її думку, дитина росте здоровою та щасливою лише тодi, коли її мати буде мудрою.
От i радила:
- Матимеш доньку, то присипай її у вербовiй або калиновiй колисцi - буде завжди бадьорою, жвавою. А пiсень донi спiватимеш - повiк будеш їй найрiднiшою. Пошле доля сина, хай батько завчасно люлечку зробить з явора або дуба. Це найкращi "чоловiчi" породи дерев. Вони додають сили, а ще, кажуть, i розуму в голiвку. А як хочеш, щоб нiжним зрiс, то краси його серденьку додасть ясен. Ще знай, що класти спати дитину треба голiвкою до сходу сонця. А щоб чуйною до людей була i до природи, торкайся люльки руками з пiвнiчного боку:

Тихесенько, люлечко, тихесенько,
вже вечiр близесенько.
а пiвнiч люльку колисаю,
а з пiвдня тепла чекаю.

Для донечки-зiроньки матрацик у люлечку клади з соломи пшеничної, для синочка - з житньої. Подушечку роби з гусячого пуху. Про квiти не забувай. Пiд подушечку клади чебрецю, м'яти, безсмертника, материнки, полину. Вони чудасiю творять: зле з очей знiмають, сон дитини оберiгають. Може, десь хмiль бачитимеш, що розвивається над рiчкою, то промов до нього слово й зрiж квiти-шишечки, але небагато - сiм-дванадцять. Зрiзай i приказуй:
- Хмелику-хмельовий, служнику землi-матерi! Прошу тебе шишок дати, сон в колисоньку з вечiрньою зорею накликати.
Принеси його додому, зав'яжи на мотузочках-вервечках. Сон дитини буде глибоким та мiцним, i ростиме вона здоровою. Добре було б, щоб ти, доню, простирадлечко, пошиванку, сорочечку дитинi вишила - то пам'ять про тебе їй буде, берегтиме вона їх вiчно.

Дiти в працi

Найважливiше мiсце у системi народного виховання вiдводиться дитинi - майбутнiй людинi - трудiвнику. Власне факт народження дитини сприймався у сiм'ї як поява ще одного помiчника. Саме цим пояснюються звичаї вiдрiзання пуповини у новонароджених хлопчикiв на сокирi, щоб у майбутньому був добрим господарем, у дiвчаток - "на гребенi" (який використовувався при прядiннi), щоб була доброю прялею.

Змалечку дитину привчали до працi, тому що праця є основою буття людини: "Щоб добре жити, треба працю любити", "Без труда нема плода", "Хто сiє, оре, не знає про горе". Вiдома дитяча пiсенька "Сорока - ворона" вже в ранньому вiцi навчає дитину працьовитостi i засуджує ледарiв: "А ледаче хай поплаче: хто не робить, той не їсть". Наставляли дiтей й iншi пiсеньки, а також казки "Лисичка - сестричка та вовчик - братик", "Дiдова дочка та бабина дочка" та iншi. Цьому ж навчали i народнi прислiв'я: "Хочеш їсти калачi, не сиди на печi", "За спання не купиш коня, з лежi не купиш одежi", "Хто ледащо, тому їсти нема що", "Птиця красна пером, а людина - трудом".

Народна мораль жорстоко засуджує тих, хто хоче жити чужою працею: "Хто хоче пропасти, хай навчиться красти", "Краденим добром не забагатiєш", "На чужий коровай очей не поривай", "На злодiєвi шапка горить". Тому вважали, що "краще їсти хлiб з водою, та не жити чужиною", адже заповiдi Божi "не кради" i "не пожадай нiчого того, що є власнiстю твого ближнього" були святими i обов'язковими для кожного.

У народнiй свiдомостi ставлення людини до працi, її вмiння та бажання працювати були основним критерiєм при визначеннi соцiальної вартостi кожного. Український етнограф Зенон Кузеля писав, що "в 4 роки дитина вже справжня людина: вона глядить меншеньке i курей нагодує, i води внесе".

До 6-7 рокiв дiвчата i хлопцi були пiд опiкою матерi та виконували приблизно однакову роботу - пасли овець, свиней, гусей. У цей час їх починали залучати до рiзних занять: хлопцi допомагали батьковi коло худоби, а дiвчата - мамi коло печi, мити посуд, замiтати хату. Крiм цього, дiвчатка з 5-6 рокiв навчалися прясти, вишивати, хлопчики пастухували, були погоничами, а в 12 лiт вже вмiли орати, тобто змалку були самостiйними. Трохи старшi дiти вже виконували чiтко розмежованi функцiї у домашньому господарствi.

Сiльський хлопець вiд восьми до чотирнадцяти рокiв зранку вже годував, поїв овець, коней, корiв, чистив їх. Потiм iшов до школи. Хто ж не вчився - їхав за сiном, дровами. Наприкiнцi зими вивозив з батьком гнiй на поле. Навеснi допомагав орати, волочити, вибирав камiння з рiллi, пiдчищав траву. З восьми рокiв учили молотити цiпом, а з дванадцяти - косити. 12-13-рiчнi дiвчата вставали удосвiта прясти, ткати, ввечерi шили за материним кроєм, вишивали.

Дитяча праця широко використовувалася в збиральництвi, що особливо характерне для Полiсся i Карпат. Дiти збирали гриби i ягоди в такiй кiлькостi, що їх вистачало не тiльки для потреб сiм'ї, а й на продаж.

Залучення дiтей до посильної працi сприяло їх трудовому вихованню. Допомагаючи батькам, дiти переймали їх досвiд у веденнi господарства, у виконаннi тих чи iнших робiт.

Джерело