Котик і півник

Бу-ли со-бі ко-тик і пів-ник та й по-бра-та-ли-ся. От ко-ти-ко-ві
тре-ба йти по дро-ва, він і ка-же пів-ни-ко-ві:
— Сядь же ти, пів-ни-ку, на пе-чі та їж ка-ла-чі, а я пі-ду по дро-ва, та як при-йде ли-сич-ка, то не о-зи-вай-ся!
Пі-шов.
Ко-ли це бі-жить ли-сич-ка:
— Пів-ни-ку — бра-ти-ку, від-чи-ни! Пів-ни-ку — бра-ти-ку, від-чи-ни! Як не від-чи-ниш, ві-кон-це ви-де-ру, бор-щик ви-їм і те-бе візь-му!
А пів-ник ка-же:
— То-ток — то-ток, не ве-лів ко-ток! То-ток — то-ток, не ве-лів ко-ток! От ли-сич-ка ві-кон-це ви-дер-ла, бор-щик ви-ї-ла і пів-ни-ка взяла. Не-се йо-го, а він кли-че ко-ти-ка, спі-ва-є:
— Мій ко-ти-ку, Мій бра-ти-ку! Не-се ме-не ли-са За кле-но-ві-ї лі-са, За кру-ті-ї го-ри, За бист-рі-ї во-ди...
От ко-тик по-чув, при-біг, від-няв пів-ни-ка, при-ніс до-до-му та й ка-же знов:
— Гля-ди ж, пів-ни-ку, як при-йде ли-сич-ка, не від-кли-кай-ся, бо те-пер я пі-ду да-лі!
Пі-шов.
А ли-сич-ка вже й бі-жить. Стук — стук у ві-кон-це:
— Пів-ни-ку — бра-ти-ку, від-чи-ни! Пів-ни-ку — бра-ти-ку, від-чи-ни! Як не від-чи-ниш, ві-кон-це ви-де-ру, бор-щик ви-їм і те-бе візь-му!
А пів-ник у-се:
— То-ток — то-ток, не ве-лів ко-ток! То-ток — то-ток, не ве-лів ко-ток! От во-на ві-кон-це ви-дер-ла, бор-щик ви-ї-ла і йо-го взя-ла. Не-се, а пів-ник зно-ву:
— Мій ко-ти-ку, Мій бра-ти-ку! Не-се ме-не ли-са За кле-но-ві-ї лі-са, За-кру-ті-ї го-ри, За бист-рі-ї во-ди...
Раз про-спі-вав — не чу-є ко-тик; він у-дру-ге, го-лос-ні-ше — ко-тик при-біг, від-няв йо-го, при-ніс до-до-му та й ка-же:
— Те-пер же я пі-ду да-ле-ко — да-ле-ко і, хоч як бу-деш кри-ча-ти, не по-чу-ю; то вже мов-чи, не о-зи-вай-ся до ли-сич-ки!
Пі-шов.
Ко-ли ж із-нов ли-сич-ка:
— Пів-ни-ку — бра-ти-ку, від-чи-ни! Пів-ни-ку — бра-ти-ку, від-чи-ни! Як не від-чи-ниш, ві-кон-це ви-де-ру, бор-щик ви-їм і те-бе візь-му!
А пів-ник:
— То-ток — то-ток, не ве-лів ко-ток! То-ток — то-ток, не ве-лів ко-ток! От ли-сич-ка ві-кон-це ви-дер-ла, бор-щик ви-ї-ла і йо-го взя-ла. Не-се, а пів-ник спі-ва-є — раз, у-дру-ге, втре-тє... Ко-тик не по-чув, і по-нес-ла ли-сич-ка пів-ни-ка до-до-му.
У-ве-че-рі при-хо-дить ко-тик до-до-му — не-ма пів-ни-ка... Він за-жу-рив-ся, а да-лі зро-бив со-бі бан-дур-ку, у-зяв мі-шок і мо-ло-ток і пі-шов до ли-сич-чи-но-ї хат-ки — сів і за-грав:
— А в ли-сич-ки — лис-ки но-вий двір, Чо-ти-ри доч-ки — на ви-бір, П'я-тий Пи-лип-ко.
Пи-лип-ко — лип-ко, ви-йди на рин-ку — по-ди-вись, Як буб-ни буб-нять, як сур-ми сурм-лять — по-гля-ди! А ли-сич-ка са-ме пек-ла па-ля-нич-ки. От стар-ша доч-ка ли-сич-чи-на й ка-же:
— Ма-мо, пі-ду я по-див-люсь, хто це так гар-но гра-є, і па-ля-нич-ку візь-му.
— І-ди, — ка-же ли-сич-ка.
І да-ла їй па-ля-нич-ку. Доч-ка піш-ла, а ко-тик ї-ї — цок, та в лобок, та в мі-шок, та й зно-ву став грать. От і дру-га доч-ка ка-же ли-сич-ці:
— Пі-ду і я, ма-мо!
— І-ди, до-ню!
І да-ла па-ля-нич-ку, і ця піш-ла. А ко-тик і ту — цок, та в ло-бок... А піс-ля і тре-тя доч-ка, і чет-вер-та. А Пи-лип-ко ждав — ждав і ка-же:
— Пі-ду я, ма-мо, за-же-ну їх, — чо-го во-ни так за-ба-ри-лись! Пі-шов. А ко-тик і йо-го — цок, та в ло-бок, та в мі-шок. А по-тім
за-біг у ха-ту до ли-сич-ки і ї-ї вбив. Та то-ді до пів-ни-ка та й по-ніс йо-го до-до-му. От во-ни жи-вуть, і хліб жу-ють, і по-сто-лом доб-ро во-зять.

"Весела Абетка" - складова великого сайту "Українське життя в Севастополі".
Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.