СИМВОЛИ

СКРИНЯ

Рідна батьківська хата асоціюється з родинним теплим почуттям, спогадами про дитинство. Вона була місцем народження, проведення більшої частини життя, з неї й тепер проводжають в останню дорогу. Хати вказують на наші корені, генетично пов’язані з місцями, краєвидами, предметами, речами, з якими зріднилися; вони стали для нас символічними і святими.
Предметом особливої уваги і вивчення від уроків народознавства у масовій загальноосвітній школі до наукових установ найвищого рівня є інтер’єр народного житла, в якому тісно переплелися функціонально-естетичні і родинно-спадкові елементи. Серед них особлива роль відведена скриням. Завдяки різьбленій чи мальованій орнаментиці і місцю розташування їх в інтер’єрі (в покутньому місці хати) вони найперше привертали до себе увагу. Часто скрині зберігаються в коморі, другій менш обжитій кімнаті або стояли в сінях.
За своїм призначенням їх відносять до багатофункціональних меблів, в яких зберігали найдорожчі вжиткові речі: новий одяг, барвисті тканини, верети, полотно, гроші, листи, книги тощо. З ХVI—XVIІ століття скриню з плоским віком використовували в побуті замість стола: за нею збиралася родина обідати, на ній стояв свічник-трійця, святковий кошик, на віко стола також клали покійника. Проте скрині були головним об’єктом весільних пересувин, оберегом родинного достатку. Часом в одному домі їх було декілька (дочки, матері і бабусі), які передавалися в спадок як часточка батьківської хати. Придбання її на базарі свідчило, що є дівчина на виданні. “Дівку віддавай — куфер набивай”, “Відданиці скриня — дитині забавка”, — говорить народна мудрість.
Скрині вивозилися емігрантами з України разом з найдорожчими речами до Америки, Канади; їх і тепер можна бачити в заокеанських музеях. А коли горіла хата, їх виносили в першу чергу. Виходячи з італійської назви “sczina”, скриням приписують західне походження. За характером оздоблення, будовою і поширенням у регіоні Українських Карпат стали називати гуцульськими, бойківськими, лемківськими відповідно до етнічних територій, на яких вони поширені.

Скрині побутували майже на всій території України, зберігаючи різноманітність будови, конструкції, розміру, пропорцій, способів та видів оздоблення. Різьблені скрині регіону Українських Карпат типологічно можна звести до двох основних видів: з плоским віком і саркофаговоподібні — з двосхилим віком. Скрині з плоским віком бувають двох типів. Перший: скрині-столи, набув більшого поширення на рівнинній території України, другий: так звані столи-скрині побутували в регіоні Карпат (на гірській території).

Значний внесок у дослідження українських скринь зробив А. Ф. Будзан. За його твердженнями, найбільш давніми вважаються саркофаговоподібні скрині з двосхилим віком, що беруть початок від дерев’яних саркофагів Північного Причорномор’я (ІV—ІІІ ст. до н. е.). До скринь другого виду належать “куфри” з півкруглим віком на підніжках чи колесах, що існували і в середні віки, але найбільшого поширення набули з кінця ХІХ століття. До найдавніших також зараховують видовбані в дереві “кадовби”, що покривалися прямокутним віком. Їх попередниками в кінці ХІХ століття були бочки “бодні” — невисокі кадушки, довбані або складені з клепок та обручів з приладженим верхом та замком. Вони служили дівчатам та жінкам для переховування їхнього майна і побутували на Поліссі. Саркофагові скрині до середини ХХ століття виготовлялися в Карпатах, Підкарпатті, Західному Наддністров’ї і оздоблювалися карбованим сокирою орнаментом “смерічки”, ритованим орнаментом у формі квадратів із діагоналями і шестипелюстковими розетами в колі. На Лемківщині цей тип скринь мав назву “лада”. Матеріалом для їх виготовлення служило дерево бука, рідше явора, сосни, смереки, липи. При виготовленні скринь із м’яких порід кути обковувалися бляхою, звідси і пішла назва — “ковані скрині”, які найбільше побутували на Поділлі та Волині.

Серед різьблених мотивів, що використовували майстри при оздобленні поверхонь скринь, найбільш поширена циркульна орнаментика (кола, півкола, розети), ромби, квадрати, хрести, рослинні пагони, перехресні лінії у вигляді сітки тощо. Весь арсенал елементів, що походять із сивої давнини. На більшості гуцульських скринь, часто забитих орнаментом, на передній стороні різьбили дві великі (готичні) розети і розгалужені у вигляді “світового дерева” — хрести. Скрині бойків характеризують скромнішим розміреним розташуванням на сторонах та віку малих шестипелюсткових (романських) розеток, рослинних пагонів, кілець тощо. Ще скромніше виглядає лемківська скриня, на якій зрідка різьбили хрест, розетку і рослинні пагони.

Кожна окремо взята скриня, як правило, індивідуальна як за формою, пропорціями, так і оздобленням. Зберегти і повідомити широкому загалу важливі свідчення про народні скрині як елемент художньо-матеріальної спадщини — справа не тільки дослідників-науковців, але й педагогів-практиків, які через уроки народознавства, факультативи, гуртки знайомлять своїх вихованців із самобутніми зразками рідної художньої культури.

Михайло ГНАТЮК,
асистент кафедри природознавства
Прикарпатського університету ім. В. Стефаника,
м. Івано-Франківськ.

"НАРОДОЗНАВСТВО" – всеукраїнський фольклорно-етнографічний часопис.