Анатолій ГРИГОРУК

Дивовижні імена

Якось сидів я в парку на лаві. Поряд зі мною читав газету старенький дідусь у солом’яному брилі й барвистій вишиванці. А неподалік грався м’ячиком маленький хлопчик. Підкинув хлопчик м’ячика. Ударився той об стовбур дерева й відкотився прямцем дідусеві до ніг. Підняв дідусь м’ячика й чекає, що далі буде.
Підійшов хлопчик до нашої лави, став за два кроки й теж чекає, щоб йому м’ячика віддали.
– Ти хто? – запитав дідусь.
– Петрик –баском відказав хлопчик.
– І прізвище своє знаєш?
– Знаю, — Козаченко.
– А ще ти хто?
Хлопчик мовчав.
– У якому місті ти мешкаєш?
– У Києві.
– Значить, ти не тільки Петрик Козаченко,– усміхнувся дідусь, – а й киянин. Крім того, ти – українець, бо народився в Україні й належиш до українського роду. А ще ти – європеєць. Адже наша країна розташована не в Африці, не в Америці, не в Австралії, а в Європі. І, нарешті, ти землянин, бо живеш на планеті Земля. Он хто ти, Петрику Козаченку!

[ Бабусина прем'єра ] [ Гра в шашки ] [ Відро води ] [ Дивовижні імена ]
[ Історія з маминим чоботом ] [ Найкраща сестричка ]
[ Нещасливий день ] [ Чий песик? ] [ Коли по хаті ходять пироги? ]
[ Про автора ]