славний козак Ігор СІЧОВИК

НЕЙМОВІРНІ ПРИГОДИ
БАРОНА МЮНХАУЗЕНА В УКРАЇНІ
ПОВІСТЬ

ЯК Я ЧОРТІВ ІЗ МЛИНА ВИКУРИВ

Аби ви, панове, знали: в Україні кожен другий вірить у чорта. А як і ні, то все одно найменший свій гріх намагається зіпхнути на нечисту силу.
Якось стрічає мене баба Векла і "шокає" беззубим ротом:
- Пане бароне, на околиці шела, де штоїть штарий млин, шавелися шправшні шорти. Ви ш бо шмілива людина - допомошіть нам викурити їх ш млина, бо від них шиття немає.
Я міг би пустити повз вуха її прохання, але ж я - лицар і людина шляхетного виховання! Та й не тільки баба Векла мені про це натякала. Тому годилося якось заспокоїти селян, і я надумав переночувати бодай одну ніч у покинутому млині.
Прихопивши натоптаний соломою мішок, люльку, вкресало й сумку, з якими не розлучаюся навіть уночі, я рушив до млина.
За народними переказами, чорти з'являються рівно опівночі. Та чи міг я так довго чекати?! Нагледівши у млині затишне місце, я зручно вмостився на мішку з соломою, викурив люльку і заснув міцним козацьким сном.
Чи то мені наснилося, чи то було наяву, але прокинувся я від поштовху в плече. Спросоння глипнув на великого кишенькового годинника (подарунок китайського імператора) - на ньому висвітилася цифра XII.
- Кому там не спиться серед ночі?! Який це дідько о такій порі вештається? - невдоволено гримнув я.
- Пане бароне! Тебе вітає чорт Харитон Дурило! Прокидайся хутчій, забирай свої манатки* - і щоб духу твого тут не було! Це наша територія, і ми не дозволимо відсипатися тут усяким зайдам!*

Спалахнув смолоскип, і я побачив живісінького чорта, достоту,* як їх малювали у книжках. Але я, як казав мій друг козак Степан, не можу повірити в те, чого не визнаю.
- А хто вам сказав, що ви чорт? - поцікавився я в того, кого не міг назвати інакше, як Чортзнащо.
- А навіщо мені казати? Я чорт - і край! Чесне чортяче слово.
- Яке чесне слово у чорта? - відповів я, а про себе подумав, що в цього Чортзнащо таки є щось від чорта. Однак спробуй йому про це сказати, то взагалі не відчепиться. - У кози також є і роги, і копита, і хвіст, але ж вона,- не чорт!
- Зате в кози немає писка*, як у мене! - нервово пробелькотіло Чортзнащо.
- Ну то й що? І свиня має писок, але ж вона не чорт.
- Не чорт, - погодилося зі мною Чортзнащо. - Як же мені переконати тебе, що я насправді чорт?
Раптом він приставив до писка два копита і свиснув так пронизливо, що зі стелі посипалася глина.
Наче з-під землі, у млині виросло кілька маленьких чортенят.
- Знайомтеся, бароне Мюнхаузене, це - мої дітки-чортенята: Страхун, Брехун і Сміхотун.
Вони доведуть вам, що ми справжні чорти.
Наперед виступив Страхун. Він вирячив очі, наставив ріжки і так моторошно завив собачим голосом, що у мене по спині забігали мурашки. Та чи міг я, барон Мюнхаузен, виказати свій страх? У моїй руці вибухали ядра, я не раз потрапляв у полон, моє життя висіло на волосинці від смерті! І я вдав, ніби знову збираюся заснути. Але Страхун почав перекидатися в повітрі, несамовито верещав, іржав, нявкав, мекав, гавкав...
- Пане Харитоне, може, серед ваших діточок є здібніші витівники? Щось мені нудно з вами. Тож, з вашого дозволу, я трохи посплю, - мовив я.
Дурило невдоволено кишнув* на Страхуна, і він, ображений, сховався за спинами братів.
Харитон почухав потилицю, підморгнув Брехунові. Той наблизився до мене:
- Пане Мюнхаузене, доки ви тут вилежуєтесь, хтось запалив і вашу хату. Біжіть рятувати! Та швидше!
- Нехай вона горить синім вогнем! Козакові, крім шаблі, нічого втрачати. А втім, моя хата гарбузова, якщо підсмажиться, то завтра ще й поснідаємо нею. Ну а я житиму у млині з веселою компанією!
Чортеня як вітром здуло. А перед і мною вже стояв Сміхотун. Він мав такий серйозний і кислий вигляд, що я ледь не розреготався, але вчасно опанував себе. Сміхотун почав кривлятися, роззявляв писок мало не до вух, намагався наступити собі на хвоста, але від того мені чомусь не було смішно. Я дав замурзяці медяника, на який брати накинулися, наче голодні щенята.
- Тепер доведеться показати, на що я здатний, - зітхнув Харитон Дурило і заходився щосили розхитувати старий млин. Згори зірвалася дошка і вдарила Харитона по голові. На ній вискочила ґуля завбільшки з кулак.
- Ще! Ще! Такого видовища я зроду не бачив! - заплескав я у долоні.
- Прошу не збиткуватися! Як-не-як, я - чорт, а не якесь там посміховисько!
- Гаразд, - уже лагідніше проказав я, - доведеться мені покинути цей млин, але на прощання хочу вас за одним заходом налякати, насмішити й обдурити.
Я попросив чортів розпалити посеред млина невеличке вогнище, мовляв, щоб улаштувати на прощання феєрверк. Вони так і зробили. А я тим часом дістав з похідної сумки жменю пороху та пучку меленого перцю і посипав чортів цією сумішшю. Потім я перший перескочив через вогнище. Чортів просив зробити те саме, але одночасно.
На них умить спалахнули порох і шерсть, а перець уївся в тіло. Бачили б ви, добродії, що після того діялося! Який рейвах* учинило чортове поріддя! Воно вило, чухмарилося*, підстрибувало, реготало, кувікало, ревло...
Із млина чорти не бігли, а котилися до невеличкого болота, яке і врятувало їх від загибелі. Опісля у млині їх ніхто вже не бачив. Але люди кажуть, нібито чорти ще й досі у тихому болоті водяться.

ЯК Я НОВУ ЗБРОЮ ЗАСТОСУВАВ

У Бериславчику не було жодного двору, де б не держали курей. Вони несли яйця, а півні багатьом господарям слугували замість годинника. Погано тільки, що кури взимку несуться рідко і лише вдень. Зате їдять, як не у себе, будь-якої пори року.
Мало не з дитинства мене не покидав ла думка: чи можна якось перехитрувати курку?
У сусідів я придбав курочку Рябу і ходився майструвати пристрій, за дією схожий на водяний млин, який із рання до ночі хлюпав лопатями на греблі Бериславчика. Я поселив Рябу в невеличкому курнику, де й прилаштував свій винахід. На нього з дерев'яної бочки щогодини вихлюпувалася вода, прочиняючи на якийсь час віконце. Цього було досить, щоб до курочки Ряби потрапляло сонячне або місячне світло і вона несла яйця з перервою на відпочинок - 24 яйця на добу!
Спершу я забезпечив яйцями усі козацькі полки, згодом усю Україну, а відтак і Європу. За виторг* ми закуповували гармати, ядра, порох, пістолі, мушкети. Та яєць було так багато, що я не знав, куди їх подіти. Аж поки здогадався, що яйця можна використовувати як зброю. Так-так, як грізну зброю!

Ми складали яйця у невеличкі ящики а потім підігрівали їх на сонці або в попелі. Перші випробування в з турками увінчалися успіхом. Ми закидали вороже військо тухлими яєчними бовтунами*, після чого турки носа в наші краї принаймні місяців. Кажуть, султан Начхай звернувся до королеви Англії (вона була за суддю під час воєнних конфліктів) зі скаргою на те, що козаки застосували у вдані з мусульманами нову зброю нечуваної дії, супроти якої нема рятунку.
Утім, якщо мова зайшла про винаходи, то я, з вашого дозволу, відкрию ще одну військову таємницю, яка, щоправда, вже перестала нею бути за давністю терміну. Свого часу я грав на литаврах* у Віденській опері і добре знав ціну цьому інструментові: коли в оркестрі звучать мідні литаври, душа твоя витає аж під склепінням театру...
Якось після кривавої битви я пригадав своє музичне минуле і раптом збагнув: саме литаври допоможуть нам виграти битву з турками, які вчиняли ненастанні набіги на Україну.
Я замовив ливарникам близько п'яти тисяч литаврів із чистої міді й стільки ж барабанних паличок. Коли турки пішли в атаку, ми позатикали вуха ватою і за моєю командою зняли такий барабанний гуркіт, що наші суперники та їхні коні одразу оглухли. Ми не стали брати турків у полон, оскільки відтепер вони як вояки не становили для нас жодної загрози.

СЛОВНИЧОК НЕЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ,
позначених у тексті зірочками

манатки - особисті речі;
зайда - людина, яка прибула звідкись, нетутешня;
достоту - точно; справді, дійсно;
писок - мордочка;
кишнути - кричати "киш", відганяючи когось;
рейвах - метушня;
чухмаритися- чухатися;
виторг - гроші, отримані від продажу товару;
бовтун - зіпсоване, засиджене пташине яйце;
литаври - ударний музичний інструмент, різновид барабана.

Далі