Йосип СТРУЦЮК
ХТО СПІВАЄ НАЙКРАЩЕ?

Перестрів соловейко синичку й каже:
— Чому ти навіть не вітаєшся зі мною?
— З тобою? — здивувалася синичка.
— Зі мною.
— Ти ж такий непоказний і сірий, — пирхнула й пурхнула в кущі.
«Постривай, — думає соловейко, — хоч я непоказний та сірий, але...» І полетів у лісові хащі. А в тих хащах птахи один від одного краще виспівують. Прислухався до них соловейко, перехоплював найдзвінкіші пісні, а що неабиякий хист мав, то ще й своїх співанок наскладав чимало.
А на зорі як заспівав — увесь ліс прокинувся од того співу. Птахи позліталися, а звірі позбігалися на галявину.
— Оце так співає!
— Ну й співає!
Навіть бобер із води голову висунув:
— Авжеж! Авжеж!
А сова аж очима закліпала. Завжди заклопотана синичка за-стрибала на гілці й затінькала:
— Ти-ні-ти? Ти-ні-ти? — що на пташиній мові означає: чи то ти, чи не ти?
Соловейко на радощах захотів узяти так, щоб пісня долинула аж до тіні високої зорі, але синичка його стримала:
— Ти спочатку полети на сусіднє болото і докажи всім, що ти і там співаєш найкраще.
Співунові нічого не залишилося робити, як полетіти на болото.
— Слухайте! — гукнув на болоті. — Хто з птахів співає най-краще?
— Очер-р-ретянка, — зарепетували жаби в один голос.
— А яка вона? — перепитав соловейко.
— Чар-р-рівна! — застрибали жаби на місці.
«О, ще й чарівна! А я непоказний та сірий», — подумав соловейко, махнув крилом і полетів у поле. Він хотів знати, як там сприймуть його спів.
— Гей ти! — гукнув до хом'яка у полі, — хто з птахів співає найкраще?
— Хто ж як не жайворонок! — відповів хом'як.
— Який він із себе?
— Та такий, що косарів будить до праці і співає під самим сонцем.
«Під самим сонцем!» — і соловейко вже не знав, що робити. Аж тут перед ним пташок:
— Ти чого голову опустив?
— Що тобі відповісти? — скрушно мовив соловейко. — Ти ж нічим не зарадиш.
— Чому так думаєш?
— Бо ти такий же непоказний та сірий, як і я.
— Зате я голосний.
І пташок заспівав. То була срібна трель із сонячним переливом. Соловейко ніколи не чув такого чудового співу, і коли пташок замовк, лише спромігся спитати:
— А як тебе звати?
— Жайворонок.
— Так ти і є той жайворонок! А я всього-на-всього...
— Всього-на-всього хто? — поцікавився жайворонок.
Соловейко неохоче назвався.
— Може, заспівав би для мене?
Не хотілося, але не міг одмовити такому голосистому співакові.
І полився його спів, як дзвінкий весняний струмочок.
Коли соловейко замовк, жайворонок лише зітхнув:
— Ніколи не чув такого чудового співу!
Соловейко не повірив жайворонкові:
— Як послухати тебе, то найкраще співаю я, мені ж здається, що найвправнішим співцем є ти, а на болоті мені назвали якусь очеретянку.
— Може й так, — згодився жайворонок. — Кожному своє: очере-тянці — болото, тобі — ліс, мені — поле. І ми там найкраще співаємо, де наші рідні місця.
Соловейко щиро подякував жайворонкові за такі слова й полетів до лісу.
Тепер він уже знав, що відповісти синичці.

[ СОНЦЕ,  СОНЯШНИК  I МIСЯЦЬ ] [ ГОРА,  ЩО ДОВГО  БЛУКАЛА ] [ САМСОМ ]
[ ОЛЕНЬ  I  ВІЛЬШАНКА ] [ ПЕРЕЛЯКАНИЙ  РАК ] [ КРИЛАТА  КВІТКА ]
[ ХТО СПІВАЄ  НАЙКРАЩЕ? ] [ БІЛОЧКА І ДЯТЕЛ ] [ КОТЯЧА  ВИТІВКА ] [ Про автора ]