На дорозі лежав старий Камінь і важко дихав. Він багато бачив, але нікому не міг розповісти побачене, оскільки був німий. Сумно проводжав автобуси. Слухав, як шумить в річці вода. І так минав день за днем, а на нього ніхто не звертав уваги.
«Може, це тому, що я сірий?!» — подумав Камінь.
Одного разу дорогою йшов чоловік і раптом побачив камінь. Взяв його в руки, подивився на нього з різних боків і сховав у свою сумку. Це був Скульптор.
Він приніс його в майстерню, поклав на стіл і знову довго роздивлявся. А потім взяв долото й молоток і обережно почав оббивати з нього скалки. Каменю було боляче після кожного удару молотка і в той же час приємно було бачити, як з нього вилітають іскри. А він навіть і не здогадувався, що в ньому, сірому камені, так багато яскравих летючих леліток. Потім скульптор довго його шліфував, витирав вологою ганчіркою, і нарешті поклав його на столі перед люстром. І камінь побачив, що на нього дивиться справжній крилатий кінь.
— Невже це я? — подумав камінь. — Отой, що колись був сірим, непомітним і нікому не потрібним.
Незабаром скульптор покликав друзів і показав їм свій витвір. На сірий камінь, який став крилатим конем, дивилися із захопленням, і в очах людей камінь побачив такі ж самі яскраві лелітки, які вилітали з нього, коли над ним працював майстер.
