Микола ДМИТРЕНКО
СТОЇТЬ ЯВІР НАД ВОДОЮ

ЯВІР — символ світового дерева, прадерева життя, роду; першопочатку; здоров’я, дитинства, молодості, чоловічої сили і вроди, козака, парубка; пам’яті, смутку, зажури, жалю, горя. М. Костомаров писав, що явір (чинароподібний клен) — пісенна назва; “символ печалі, нещастя і суму. Майже в усіх піснях, де є це дерево, зміст зазвичай сумний”.
Явір, як засвідчують колядки, був ще до створення світу:

Коли не було з нащада світа,
Тогди не було неба, ні землі.
А но лем було синєє море,
А серед моря зелений явір.
На явороньку три голубоньки,
Три голубоньки радоньку радять,
Радоньку радять, як світ сновати…

Голуби спускаються на дно моря, дістають пісок і золотий камінь, сіють їх. Тоді утворюються земля, сонце, місяць, зірки. А потім дерево стає своєрідним центром, що символізує світобудову, організацію життєвого простору:

Стоїть яворець тонкий, високий,
Тонкий, високий, в корінь глибокий.
А в коріненьку — чорні куноньки,
А в середині — ярі пчілоньки,
А на вершечку — сив соколонько.

А далі дерево стає не абстрактним об’єктом десь серед моря, на горі чи в полі:

Стоїть явір посеред двора,
На яворі золота кора.
Золота кора, срібная роса…

Часто в обрядових піснях образ явора відіграє роль рефрена, повторюється як приспів після одного чи двох рядків, що символізує життєствердження:

Ой за садом, садом три місяці рядом.
Ой яворе, явороньку зелененький!

Із явора робили колиску, щоб дитя росло здорове; меблі, щоб їх не так скоро точив шашіль; коромисло, щоб гнучке було й не муляло плече; сопілку, щоб лунали чарівні звуки; труну (а якщо вже не було явора, то із сосни). Скрипки Страдіварі — також з явора-клена.
Пісенні образи явора мають переважно негативні конотації. Найвідоміші пісні з початком “Стоїть явір над водою, в воду похилився”. Є з-поміж них пісні козацькі, рекрутські, солдатські, жовнірські, бурлацькі, відомі й балади із загибеллю закоханих. Як правило, явір у піснях — “зелененький” і “похилився”. Ця поетична модель передбачає для повноти конструкції появу козака (бурлака, парубка, хлопця): він “молоденький” і “зажурився”.

Стоїть явір над водою, в воду похилився;
На козака пригодонька, козак
зажурився.
Не хилися, явороньку, ще ж ти
зелененький;
Не журися, козаченьку, ще ж ти
молоденький.

Іноді явір — свідок трагічних подій, нещасливих збігів обставин:

Під явором зелененьким
Лежить козак молоденький,
Постріляний, порубаний…
Або ж така констатація:
Утратила свій віночок
Через дурний розумочок.
Під явором зелененьким
З козаченьком молоденьким.

У баладних сюжетах часто на явір перетворюється козак, чоловік або закохана пара: він стає явором, а вона — тополею, сосною, калиною тощо.
У творах Т. Шевченка образ явора суголосний із народнопоетичним. Відомий чоловічий квартет “Явір” символізує не сум, а голосистість, пісенність, задушевність і пам’ять.

[ЩО ТАКЕ СИМВОЛ?] [«А НА ТІЙ ВЕРБІ ЗОЛОТА КОРА» ] [ БЕРЕЗА — ДАВНІЙ ОБЕРІГ ] [ ЛИПА ЗОЛОТОМ ОБЛИПЛА ] [ НЕ ХИЛИСЯ, СОСНО ] [ ОЙ ТИ, ДУБЕ, ДУБЕ, КУЧЕРЯВИЙ ДУЖЕ ] [ ОЙ У ПОЛІ КЛЕН-ДЕРЕВО… ] [ РОСТИ, РОСТИ, БАРВІНОЧКУ... ] [ «РОСТИ, РОСТИ, ТОПОЛЕНЬКО…» ] [ СВЯЩЕННЕ ДЕРЕВО ЖИТТЯ (Вишня)] [ СТОЇТЬ ЯВІР НАД ВОДОЮ ] [ УОСОБЛЕННЯ ТЕМРЯВИ (Бузина)] [ ОБЕРІГ ЩАСЛИВОЇ ДОЛІ (Вишиванка) ]