Ігор КАЛИНЕЦЬ
ІГОРЧИК СВЯТКУЄ
НАШ КАЛЕНДАРИК

КАНІКУЛИ

Не застелю ліжка –
там дрімає кішка.
Ніколи, ніколи,
бо тепер канікули.

Взуття не почищу,
бо й так хляповище.
Ніколи, ніколи,
бо тепер канікули.

Не піду в крамницю
та й по паляницю.
Ніколи, ніколи,
бо тепер канікули.

Книжки не відчиню,
бо не відпочину.
Ніколи, ніколи,
бо тепер канікули.

Але терти хочу мак,
бо кутя – то класний смак!
Тільки так, тільки так
на канікулах тру мак.

 

СВЯТКОВІ СТРАВИ

Що за смакота?
та це ж є кутя,
мами таємниця:
з маку і пшениці,
з меду і родзинок –
аж побігла слинка.
Переборщив, перебрав,
меду куті передав!

Ложкою вже дзвоню –
борщик їм червоний:
бурячок, петрушка
і маленькі вушка –
це з грибком галушка.
Як у рот попало,
то аж залящало!

Вкину у тарелик
ще один вареник:
з картоплею – білий,
бо з капусти з'їли.
Підлива грибова
відібрала мову:
відтягніть за вуха
перевести духа!

Що це за нектар?
бабусин узвар –
там сама є сушка:
яблуко і грушка,
слива й абрикос.
Але ж і пилось –
по бороді лилось!

Спробувати мушу
хоч одну пампушку.
Всередині – рожа –
насолода божа,
зверху пудра й знизу –
пальчики облизуй.

Їли б мої очі,
та вже рот не хоче.
Витрішки продам,
бо вже й сам не гам!

РІЗДВО

Течуть слинки, течуть слинки
побіля ялинки:
хіба можна начіпляти
самі смаколинки?

Дзвоне в вусі, дзвоне в вусі
побіля бабусі:
скільки вона коляд знає,
нас навчити мусить!

Ми не втерпим, ми не втерпим
побіля вертепу,
щоб не смикнути за хвостик
чорта-недотепу.

Свічка сяє, скрипка грає,
ангелик співає,
навіть Ірод вітається:
Христос ся рождає!

 

КОЛЯДНИКИ

Я маленький колядник
співаю колядку.
За це маю медівник
або й шоколадку.

Ти маленький колядник –
співаєш колядку.
Також маєш медівник,
також шоколадку.

Разом ми колядники –
ватага весела.
Небо всіяли зірки
й зірку ми несемо.

Втішиться малий Ісус
на нашу колядку.
Ти несеш і я несу
Йому шоколадку.

 

КОЛЯДКА ДЛЯ БІЛЬШЕНЬКИХ

Золотого сяйва,
хлопці, не минаймо.
Нас веде до Бога
сяєво зорі.
Ми йдемо зі Львова,
хлопці-пастирі.

Дитятко в Кошарі,
прийми наші дари:
ми тобі Калини
кетяг принесли –
ми із України
молоді посли.

Хлопчику в кошарі,
прийми наші дари:
галицького лева
і вкраїнський герб.
Ми Тобі принесли
пісню і вертеп.

Хлопчикові в яслах
помолімся гласно:
поможи ласкаво
нам, святе Дитя, –
Україні славній
дай нове життя.

 

ЩЕ ОДНА КОЛЯДКА

Лежить хлопчик у кошарі,
несім хлопчикові дари:
по зіроньці, по зіроньці
і по ясному місяцю.

Зчудувалась чиста Діва –
над Дитятком плаче з дива,
і зіронька, і зіронька,
І місяць ясненький.

Йшли ми, Панно, з України,
і вломили пук Калини,
по зіроньці, по зіроньці
і по ясному місяцю.

Витри, Панно, слізку в оці –
то Калина, а не кровця,
і зіронька, і зіронька,
і місяць ясненький.

 

ВТЕЧА ДО ЄГИПТУ

Тріє Царі поклонились
хлопчику малому,
склали дари та й у мирі
подались додому.

Згасла зірка віфлеємська,
що світила ясно.
Опустіла і стаєнка,
а в стаєнці – ясла.

Розбрелися пастушки вже –
вигнали худібку...
І куті вже не лишилось
у макітрі й дрібки.

Закінчилося нам свято –
можна й відпочити.
та ж мандрує на осляті
Ісусик в Єгипет.

Бо від Ірода втікає
Пресвята Родина,
у пустині, попід скали
та дорога дивна.

Защедруймо, Браття, нумо,
ще їм на дорогу,
щоб ні разу не спіткнулась
під Дитям безрога.

 

КОЛИСКА

Колисала Божа Мати
хлопчика в подолі,
Бо колисочки не мала
У чужому полі.

Десь далеко від господи –
У чужій стаєнці
Жодної нема вигоди
Хлопчику і неньці.

То ж колисочку тесати
взявся Йосиф спішно –
та Марія каже: – Свято!
майструвати грішно.

Призабувся святий Йосиф,
що сьогодні свято,
що Різдво розпочалося
Божого Дитяти.

 

ПОЧИНАЄМО ВЕСНУ

Вже брунькується лоза,
виткнувся підсніжник.
А у мене на вустах
про Шевченка віршик.

Дівчинко, дівчинко,
в цю святкову днину
уплети ж бо стрічечку
жовто-синю!

Хлопчику, синку,
у цей день святий
почепи на мазепинку
Тризуб золотий!

Хлопці та дівчата,
нумо ж "Заповіт"!
Хай про наше свято
чує цілий світ.

І вже пісня – там і тут,
близько й далеченько:
починаємо весну
з уродин Шевченка!

 

СТРІЛЬЧИК

Я, маленький хлопчик,
виліз сам на стовпчик,
бо кого шаную,
того і віншую.

Я і декляматор,
крісло – мій театер:
я вклонився чемно
й проказав Шевченка.
Я, маленький стрільчик,
сам зіп'явсь на стільчик:
заявляю сміло –
маю лук і стріли!

– Цілься, хлопче, цілься,
ворога не бійся! –
В бузиновім лісі
завелися біси.

 

МОВА

Що у нас за свято
зі самого ранку?
Одягає радо
кожен вишиванку.

Відчинились скрині
по усій Вкраїні –
чи є краща мода,
як вкраїнський одяг?

А як нарядились,
стали найгарніші,
то "Кобзар" розкрили –
в нім Шевченка вірші.

Каже так Шевченко
нам на уродини:
– Вам також нелегко
жити в Батьківщині.

Але мова наша –
наша зброя гідна.
Чи є мова краща,
аніж та, що рідна?

 

КВІТНА НЕДІЛЯ

Ми на сонечко святе
маємо надію:
все росте, все росте
у Квітну Неділю:
сонце засвітило –
базьки розпустились!

Бо лоза звістує –
вона свято чує,
що вже недалечке
свячене яєчко:
крашанки, крапанки,
скробанки, дряпанки,
писанки, галунки –
сонячні пестунки!

Лоза б'є, лоза б'є,
делікатно, ґречно.
І хоч в мене сила є –
не велить сердечко:
лозу ж посвятили –
базьки розпустились!

Бо лоза звістує –
вона свято чує,
що вже недалечко
свячене яєчко:
крашанки, крапанки,
скробанки, дряпанки,
писанки, галунки –
сонячні пестунки.

 

ВЧИМОСЬ ГАГІЛОК

Сестро наша монахине,
як нам далі жити?
Ми ж не вміємо й донині
гагілок водити.
Яке ж свято без забави,
а весна без свята?
Сестро, треба вже небавом
весну закликати:
веснянко-панянко,
де твоя сопілка?
А моя сопілка –
вербовая гілка.

Мовить сестра-монахиня:
Як? Прожити стільки
й не навчитися донині
жодної гагілки?
Яке ж свято без забави,
а весна без свята?
Підем, дітки, вже небавом
весну закликати:
веснянко-панянко,
де твоя сопілка?
А моя сопілка –
радісна гагілка.

Нас навчила монахиня
гагілок водити –
і не соромно віднині
нам на світі жити.
Веснянко-панянко,
хто тобі до пари? –
А мені до пари
лиш сонечко яре.

 

ГАГІЛКА

Гей, на горі Звенигорі
білий город Звенигород.
Прийшла світла та неділенька –
задзвінь-задзвінь, ягіл Дзвінонько.

На околі водять коло
пишнопаво і соколо,
серед танку наша дівонька –
задзвінь-задзвінь, ягіл Дзвінонько.

Скажи-скажи, ясна панно,
милованко білодана,
що надбано тобі в вінонько –
задзвінь-задзвінь, ягіл Дзвінонько.

Є у мене вдома неня,
є отець удома в мене,
я в них доня-королівнонька –
задзвінь-задзвінь, ягіл Дзвінонько.

Гей, на горі Звенигорі
білий город Звенигород...

 

ДЕНЬ МАТЕРІ

Хлопчик:
Низько матері вклонюся:
Ось Тобі гостинець.
Дякую Тобі, матусю,
що я українець.

Дівчинка:
Я до нені пригорнуся –
Я ж Твоя кровинка.
Дякую Тобі, матусю,
що я українка.

Разом:
Привітаємо раненько,
поцілуєм руку:
Тобі дякуємо, ненько,
за добру науку.

Перехрестимось на образ,
ставши на колінці:
Дякуємо, Мати Божа,
що ми – українці.

 

СВЯТО ГЕРОЇВ

Гей, ходімо на майдан,
влиймося в колони –
нас скликає барабан
ще й оркестру дзвони.

Раз-два-три – це ми
йдем на клич сурми.
Починаєм хвацько
пісеньку козацьку.
Раз-два-три,
де лиш оком кинь,
всюди козаки!

Раз-два-три – це ми
йдем на клич сурми.
Хай нам озоветься
пісенька стрілецька.
Раз-два-три,
у колоні цій
Січові Стрільці!

Раз-два-три – це ми
йдем на клич сурми.
Злинула над містом
ще й повстанська пісня.
Раз-два-три,
молода хода
хлопців із УПА!

Мають всюди прапори
понад головою.
Якщо треба, то і ми
будемо герої!

 

ПАПА У ЛЬВОВІ

їде в гості Папа –
наш святий Отець,
і в руці у мене –
папський прапорець.

Має два кольори –
біло-золотий.
Білий – то є святість,
бо Отець – святий.

Золотий – надія
на небесний Рай.
Нам дістатись Раю,
Отче, помагай!

Маю зі собою
й інший прапорець,
і його побачить
наш святий Отець.

Теж він двоколірний –
Синьо-золотий.
Ти також цей прапор,
Отче, освяти!

 

ЗЕЛЕНІ СВЯТА

Наш Ігорчик – маломовчик,
але він про свята дбає:
браму липою клечає,

а подвір'я і підлогу
устеляє лепехою.

Це він робить без клопоту
передвечір у суботу.

А в самісіньку неділю
він клечанням – гіллям-зіллям –
всі замаює могили
тих, що голови зложили
за свободу України,
за знамено жовто-синє.

Ще й свою поставить свічку,
заспіває "пам'ять вічну",
відчитає напис стертий,
що написаний по смерті:

"Спіть, хлопці, спіть,
про долю-волю сніть,
про долю-волю вітчини –
чи є на світі кращі сни?"

Отакий у нас Ігорчик –
хлопчик тихий, маломовчик.

 

НА ІВАНА КУПАЛА

Не проспи, а розбудись
вдосвіта, дитино!
Прийшло сонце до води –
зупинилось.

Повагалося на мить –
та й шубовсть у плесо,
замочило божий лик –
і воскресло.

Раз у рік бува таке
тільки на Купала,
щоби сонечко палке
умивалось.

Тож біжімо до води
скільки маєм сили.
Ти, водице, нам вгоди –
попросили.

Щоб я також з того зміг
зараз скористатись:
і раз в рік на цілий рік
навмиватись.

 

ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Щось незвично дуже нині:
чи предивна днина,
чи прийшла якась новина,
що скрізь "Слава!" лине?

Лине слава, всюди лине –
Слава Україні!
І героям нашим слава
накінець настала.

Бо сьогодні уродини
нашої держави.
В церкві вся моя родина
щиро побажала:

Хай великий і єдиний
Бог подасть нам силу,
щоб усі ми від руїни
вберегли Вкраїну.

Заспіваєм разом славень –
гімн, що зі словами.

Я його співати вмію,
бо нас вчили в школі,
заспіваю в повну силу,
як мені позволять:

"Ще не вмерли України,
ні слава, ні воля!"

 

ВІЧЕ

Море люду
йде зусюди
на проспект Свободи:
буде віче –
всіх не злічиш,
я ж іду з народом.

Але ж мусить
хтось, татусю,
на плечах сидіти
і рукою
над юрбою
слати всім привіти.

Але ж мусить
хтось, матусю,
прапорцем махати,
бо без нього,
хоч малого,
то цілком не свято!

 

1 ВЕРЕСНЯ

Мушу вже до школи йти –
не байдики ж бити!
Я писатиму листи
до свого ведмедика.

Мушу гризти я науку –
букви!
Буква до букви –
слово,
слово до слова –
речення.
Отаке вчення –
від забави зречення.

Мушу вже до школи йти –
не ворон лічити ж!
Я писатиму листи
до своїх машинок.

Мушу я науку гризти –
числа!
Число до числа –
доданки.
Число від числа –
забранки.
Отакі рахунки,
часто побрехунки.

Мушу вже до школи йти –
годі витребеньок!
Я писатиму листи
до своїх шабельок.

Ось які мої турботи –
ноти!
Нота до ноти –
гама,
ноти у безлад –
гамір.

Мав би добрий слух,
якби не оглух.

Радо йду я чи не радо,
та на то немає ради!

 

ЛИСТ

Святий  Отче Миколаю,
Пишу без принуки:
чи  достатньо є у раю
дітям  подарунків?

А писати, Тобі, Отче,
я набравсь відваги –
будь ласкавий,  і на мене
Ти зверни увагу.

Прошу дуже небагато:
Якщо є друкарня,
то хотів би я дістати
З неба книжку гарну.

Щоб цікава була,  звісно,
й  звісно,   кольорова,
і до того ж українська –
це  обов'язково!

Як Ти можеш пам'ятати,
що й куди принести?
То ж не гнівайся на мене,
що даю адресу.

Старші люди – то забудьки,
(Кажу просто в очі)
Запиши мою адресу
десь  окремо, Отче!

 

АНТИПКО

Чортеня я, чортеня –
ну, і що із того?
Чортеням я є щодня
до усього злого.

То цілком нормальна річ –
що кому до того?
Чортеням я є щоніч
до усього злого.

Страх, як дуже не люблю
тих діток, що чемні:
і тоді, коли не сплю,
і тоді, як темно.

Але дуже я люблю
різних нечемнюхів:
і як сплю, і як не сплю –
всіх їх чую нюхом.

Як ітимеш до дітей,
Миколаю-Отче,
не забудь – візьми мене:
щось їм дати хочу.

Бачиш, двигаю дарів
ціліську валізку:
кожному з нечемнюхів
маю гарну різку!

 

СВЯТИЙ МИКОЛАЙ

Містом йде святий Микола,
він єпископ з Мирликії,
іде пішки і поволі –
чи ж до всіх прийти поспіє?

Бо вже з ночі його свято,
та єпископ-Чудотворець:
йде за ним рефрижератор
із небесної комори.

А у ньому подарунки –
аж по вінця, цілі гори!
Чемному – цілий пакунок,
а нечемним – тільки горе.

Та який рефрижератор?!
В нього й ровера немає!
Та він знає кожну хату
і дитину кожну знає.

Він до всіх прийти зуміє
одночасно й дуже впору.
Бо на то він з Мирликії,
бо на то він – Чудотворець!

 

ДО АНГЕЛА-ХОРОНИТЕЛЯ

Ангелику мій,
ти завжди при мені стій.
І мені подай ти знак,
як роблю я щось не так:

то шепни мені до вушка,
то сіпни ж бо за рукав.
Натякни, коли я мушу
прикусити язика.

Захисти мене, малого,
від недоброго і злого.

Ангелику мій,
поможи мені мерщій,
щоб я завтра пам'ятав,
що сьогодні обіцяв.

То шепни мені до вушка,
то сіпни ж бо за рукав.
Натякни, коли я мушу
прикусити язика.

І замов за мене слово
Миколаєві Святому.

Ігор КАЛИНЕЦЬ

Найменшим
[ Примовлянки ] [ Небилиці про Котика і Кицю ] [ Різні-прерізні телеляківки ]
[ Маленьке Я є Я ] [ Деякі пісеньки ]


Більшеньким
[ Книжечка для Дзвінки ]
[ Дивосвіт ] [ Пісні Калинової сопілки ] [ Веселка ] [ Вітання на поштівках ]
[ Ігорчик святкує ]
[ Наш календарик ] [ Вірші о. Яна Твардовського ]

[ Забави тістечок ] [ Уся Кася з шоколадки, рукавці лиш із помадки ]

"Весела Абетка" - складова великого сайту "Українське життя в Севастополі".
Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.