Ігор КАЛИНЕЦЬ
ІГОРЧИК СВЯТКУЄ
о. ЯН ТВАРДОВСЬКИЙ

(переклад із польської)

Jan_Twardowski

Чому святкуємо Різдво?
На небі зірку виглядаєм?
Чому за стіл усі сідаєм?
А чи не йде вже Коляда?

А тому, щоб Ісусика полюбити.
А тому, щоб руки собі подати.
А тому, щоб один до одного усміхнутись.
А тому, щоб один одному прощати.
А тому, щоб чародійка кожна
через тридцять літ
злою чарівницею
не пішла у світ.

 

МУДРЕЦІ

Три мудреці прибули,
упали ниць,
зложили дари –
та й домів подались.
А віл претензії має:
– Оце взяти повинні
Ісусика малого!
Треба сховати,
порятувати
від пана диявола
й Ірода злого!

– Каспаре, Мельхіоре, Бальтазаре! –
віл волає, тупає, нервує.

– Та цить!
До чола собі постукай, –
ослик сказав, –
бо ж Мати Божа пильнує –
не спить!

 

У ЗЕЛЕНІ ГОРОШКИ

Не малюйте Божої Матері у стаєнці в Вифлеємі
тільки лиш із очима синіми
у синім і рожевім,
бо це і так, і ні.
Скільки було тоді у Вифлеємі неба золотого,
білих Ангелів у вікні
і строкатих пастушків за порогом!

Об заклад б'юся, що хтось засвітив свічку
перед яслами, як червону лямпадку,
перед Богом – дитячим личком.

Віл у фіолетовій тіні гугняво жував.
На чорних копитцях ослик підскакував дрібно.
Святий Йосиф рудих пророків купав
у струменях срібних.

І думав Ісусик собі: – Заки Тобі
Куплю корону, люба нене,
найкраще Тобі у звичайній сірій блюзці
у горошки зелені.

 

МАТУСЯ

Святий Йосиф руки заломив,
Святі в раю схвильовані не в пору:
бо йдуть тепер не Тріє Царі чи волхви,
а вчені, доктори чи професори.

Тепер цілком інакші дари,
бо, що старе, пройшло, відмерло –
й того вже не завернути:
бо замість золота несуть доляри,
а замість мірри – то відео,
Кадило замінили на комп'ютер.

– Ох, ці часи, – сумує Пан Ісус, –
що навіть зірка й та сказилась!
Та все ж до решти світ не завалився,
бо завжди та сама Матуся мила.

МАНДРУВАЛИ

Пастушки і тепер мандрували.
– Де наша церква? – питали.
Прийшли ж бо здаля і не знали.
Жодна таксівка їх не чекала.
А чи автобус туди їде?
Та й номер котрий?
П’ятий? Десятий?
Чи сто двадцять три?

Зорі їм радили золоті:
Пастушки пішки повинні йти!
Тому й пришли, вклякнули – і плачуть.
Нічого не мали, бо все віддали…
Просили Дитятко спляче:

– Глянь на наші втомлені очі.
Ми нічого не хочем.
Хіба лиш, малий Ісусе,
Хай присядуть на лави,
Нехай спочинуть ноги матусь,
Що в маршрутках стояли.

 

НА РУКАХ

Як брав Колись Ісус вівцю на руки,
то кожна від розчулення аж бече:
вона від щастя вовну дасть на светер,
шкарпетки, рукавички й інші речі.

Бона дається стригти як на те,
бо так собі гадає власне:
з моєї вовни капчики сплете
Матуся Божа немовляті в яслах.

 

МИНУЛИ СВЯТА

Та сама стара піжама,
що мені купила мама,
та сама вода у крані,
той самий малюнок в рамі.

В кухні ті самі вазони,
та ж яєшня несолона.
та сама в альбомі тітка,
та сама буквально щітка.

Скільки шуму з того всього –
не змінилося ж нічого.

 

ПО СВЯТАХ

Свято, свято!.. Вже й по святах.
Вже було їх забагато!
З'їв пампушки, з'їв всі бабки,
цілував я тету в лапки.

З'їв кутю і борщик з'їв я –
і на рік аж постарів я.
ні колядки, ні гостинця,
пусте місце по ялинці.

 

ХРЕЩЕННЯ В ЙОРДАНІ

Скільки люду до річки зібралось,
скільки люду разом купалось!
Чи тільки вушка помити хотіли,
дві руці, дві нозі, усе тіло?
Чи тільки помити хотіли спину,
волоссячко, шийку і зуби?
Чи тільки вони всі просили:
– Святий Іване, умий нам губи,
і ребра худющих, і підборіддя
водою, що на сонці блищить,
немов би зі срібла?

Скільки люду до річки зібралось
і так, як до води, підступили.
Може, бороди до свят вимити мали
дешевше, без шампуню чи мила.

Оцим, що зараз я оповім
напевно усіх зворушу:
хотіли вмити не тільки тіло,
але також занедбану душу.

Явиться в річці Ісус неждано
між немитих ясний, мов Ангел.

Як прийде час купатися в річці,
мисці, у ванні, в озерці,
Ти, що просто з неба говориш,
Господи, омий мені серце.

Бо серце – пам'ятати кожен мусить –
для того, щоб не надокучати матусі.

 

МОЛИТВА ДО ОСЛИКА

Ослику добрий – стороже мій,
я не боюся іродів-звірів.
На тебе надіюся у біді,
на ніжки твої чотири.

Вмієш служити вдень і вночі,
як треба – то й утікати
і обхитрити злого царя,
і вушками усміхатись.

 

МАТИ ДЛЯ УСІХ

Не тільки під хрестом, –
мовила Божа Мати, –
але й у небі турботи:
Святий Петро браму пильнує,
святий Микола ангелика клеїть на вертепі,
Агнешка баранця сушить,
Ізидор оре, святий Рох
заглядає хворим звірятам до писка,
пригадує їжакам прокидатися у березні,
і листю в'яза, що жилки-нерви мають непарно...

Кожен бо власні заняття має,
тільки я, звичайно, як мама Ісусика малого,
мушу час мати для усіх
і для всього.

 

МАТИ БОЖА З ВАРШАВИ

Мати Божа до Катедри
раз прийшла як жінка бідна –
не впізнали її люди,
бо не була вся у сріблі.

А була в такій хустині,
як твоя скромненька мама,
лиш на хустці при аграфці
жук дрожав, як темна пляма.

Та один священик власне
упізнав обличчя рідне:
уклякнув й сліди цілує,
хоч вони не були срібні.

Мати Божа знає місто:
Святойванську і Підвалля,
і на знак повстань всіх польських
сліз повісила коралі.

Коли будеш сам, як палець,
сумуватимеш у пустці –
йди на Ринок – може ходить
у своїй скромненькій хустці.

 

ПОКИНУЛИ ВСЕ І ПІШЛИ ЗА НИМ

Скільки речей покинути треба!
Від скількох справ відірватись,
відкласти цікаву книжку,
вдома лишити вірного псиська,
 розмову з товаришкою перервати,
коли дзвони кличуть на Службу Божу –
чи задля неї все покинути можем?

 

НАВЧИСЯ ДИВУВАТИСЬ

Навчись у храмі дивуватись:
яке маленьке Боже Тіло –
його в долоньку може заховати
дрібненька дівчинка у білім,

та люд навколішки паде,
і плаче, і на сповідь йде.

А хлопців, з чорними від ягід язиками,
на злість бабусям напівгола зграя,
як гайвороння, враз вмовкає
у ледь відкритих дверях храму –
він їх достойністю вражає.

Подумай, чи не дивно,
що Бог роки теж мав дитинні,
матусю, ослика в яскині.

0 скільки таємниць і квітів,
І Юд, і мучениць, і неофітів –
отих навернених правдиво,

що можна Отченаш  не відмовляти,
а просто в Бога віру мати
з одного тільки дива.

 

ДВА ХЛОПЧИКИ

Перший:
Усе собі сховаю – з'їм зі смаком,
священику залишу фіґу з маком.
Що маю, запихаю все до писка –
нехай облизується Папа Римський !

Другий:
Що це за хлопчик гарний і чемний,
що в кошичку бідним поніс нівроку?
Може, єпископи стануть у чергу,
щоб цілувати хлопчика в щоки?

 

СКІЛЬКИ СОНЦЯ У СОНЯШНИКУ

Скільки сонця у соняшнику?
Скажи, дорогий мій хлопчику,
У всьому листю, в пелюстці одненькій
світиться все, неначе серденько.

Ясний, чистий і ще урочий!
Глянеш раз – і не намарно:
Разом із Богом дивиться в очі,
Чи не так, моя дівчинко гарна?

Потихеньку собі домовимось
із псом, лошатком, вивіркою,
сльози на личку заслонимо
соняшниковою голівкою.

 

ТАК

Перше причастя – метелик-краватка,
як на снігу хвостатий птах.
Надійся, як із ротом відкритим хлоп'ятко.
Богові кажемо: так!

Не реви як осел, не дриґай як жабка,
витримай, хоч і не знаєш як!
Хоч би завалилася церква раптом –
Богові кажемо: так!

Любов зневажену витримай, як гарячку,
 з хусточкою до носа, в сльозах.
Святе терпіння поцілуй у ручку.
Богові кажемо: так!

 

ЗІТХАННЯ

Ангеле Божий,
тебе я люблю!
Не буди мене зранку –
нехай ще посплю.

 

КОГО ПОБАЧИВ ТОЙ. ЩО БУВ НЕЗРЯЧИЙ

Кого і що побачив той, що був незрячим від народження,
і якому Ісус повернув зір.
Не бачив ані матусі, ані татуся, ні жодної тітусі.
Не бачив, що помаранчі – жовтогарячі,
а цитрини - жовті, не бачив.
Коли день, а коли ніч – не бачив,
чи хропіти, чи прокидатись,
чи їсти, чи вередувати.

Коли Ісус поклав йому на очі свої руки – той прозрів.
Спочатку усміхненого Ісуса побачив,
потім учнів Його усміхнених.
Кожен усміхався по-свому:
Петро від вуха до вуха,
Іван від носа до бороди,
Пилип від щоки лівої і до правої,
Хома від часу до часу,
Варфоломій від тепер і по четвер,
Яків від себе самого до Якова тамтого -
бо їх було двох.

Потім побачив бородатих і пискатих фарисеїв.
Кожен мав зі Старого Заповіту жирну п'ятірку,
але з Нового – округлу двійку.
Перший зирив очами,
другий скреготав зубами,
третій ляскав щоками,
четвертий плямкав губами,
п'ятий тупотів ногами,
шостий грозив кулаками,
сьомий патинками шургав,
восьмий ліктями штуркав.

Але не бійся, бо Ісус усміхається.

 

ДВА ОСЛИКИ

Прийшов ослик із Квітневої неділі,
носом мене торкає –
очима питає,
– Ослику, – кажу, – подай мені лапу,
щоб ми від радості заплакали.

Пояснює він: Господи, тиск довкола!
Під копитами повно галуззя пальми!
– Ослику, – кажу, не знаю, як бути далі,
бо сльози твої мені у горло запали.

Священик і ослик разом вклякають:
як очі, зазолотілися пальми сьогодні!
Потім вони замовкають,
вуха собі затулять,
як ослики два перед Великоднем.

 

НЕЧЕМНЮХ
( після уроку про Доброго Пастиря і загублену вівцю)

Я дуже добрий тільки для себе,
ви ж будьте добрі для мене, звичайно!
Хай би із зоопарку вирвався вовк
і з'їв на обід усю вівчарню.

А я до кіна мушу ходити,
морозивом напихатися безкінця...
Що мене обходити може пастир
і якась заблудла вівця?

Аби вовк був до мене прихильний,
аби мене той вовк не затовк.
Нічого страшного не станеться,
якщо він поз'їдає усіх тіток.

 

ПРО МАЛЮКІВ

Тільки малюкам не нудно у час проповіді –
вічно щось мають до роботи:
освоювали здохлі парасольки,
що стирчали з лавок,
вклякали, як щипавки, над футляром,
який випав бабці,
показували рожевого язика,
грішників тягали за вуса шнурівок,
дивувалися, що священик носить штани,
що хтось зняв мереживну рукавичку
і зодяг товстеньку руку у свячену водицю,
рахували побожні ноги жінок,
організовували конкурс:
хто піднесе шпильку за головку,
нюхали, що у Богослужебнику пищить,
гроші, які на тацю, приховували собі на морозиво,
тупали на годинник, з якого вилітають оси хвилин,
витягувалися, як чижики на сосні,
щоб побачити,
що діється вгорі поміж рукавом а ковніром,
вимовляли, як учитель мови, відкрите здивоване «О»,
коли священик затинався на проповідниці.

Але Ісус брав їх з повагою на коліна!

 

КОВЧЕГ

В ковчегу Ноя мавпочки були,
були жирафи, навіть бегемот.
І крук сумний і голуб білий,
качки, що крякали. І от
був мамонт, а чи слон у футрі –
так тепло зодягнувся дивно,
бо він гадав собі премудро,
що й завтра буде дуже зимно.

Були й сороки з того боку,
були ворони - добрі жони.
А гайворон як звично мався –
на гайворона ображався.

А дядько дивиться на тітку,
як на горобчика у хаті,
обдумує собі, як до ковчега
хоч би на рік її запакувати.

 

ЧИ ЗНАЄШ, ЩО

зубр ричить,
сарна верещить,
лис скімлить,
деркач скрипить,
олень бече,
ворон кряче,
голуб воркує,
дрізд лементує,
ластівка пискоче,
сорока скрегоче ?

Одначе
курка кудкудаче
ходить дуже побожна –
хрестик на землі
ставить лапка кожна!

 

СІЛЬ

Один собі король великий
з'їдає ріжні смаколики:
печеню, шинку і паштети,
сардельки, холодець, котлети...
Лиш тільки в п'ятницю – млинці,
налисники, без м'яса голубці.
Та він негарно лихословить,
коли йому забракне солі.
Отож,
пан мільйонер товстий мав карк,
тоненьку шийку - пан бідак.
І грубий, і худий, як тичка,
не можуть жити без сільнички.

У КЛЯСІ

Що це діється у клясі?
Крики-рики тонко й басом.
Хоче хтось лягти на мапі,
хтось дістав уже по лапі.
В природничій - інші жахи:
випхану щипають птаху...
Скачуть ноги - риплять парти,
хтось за штанку вхопив жартом.
Найчемніші аж приникли,
наче котики по збитках.
Галас, гамір, стиск і писк –
хтось пошарпав «Катехизм».

Раптом злинув ангел жваво –
спозирнув уліво й вправо
й каже сам собі лукаво:
«Я люблю такі забави!»

 

СВЯТИЙ ТОМА

Як виглядав святий Тома,
Що не повірив у воскресіння Христа?

Сидів із міною сумною,
із скуйовдженою бородою,
із животом запалим,
із опущеними руками,
ще й носа опустив, наче й не святий.

Наче забув давно,
як перемінив Ісус воду у вино,
як з прокаженого зробив чистюха,
із глухого – з музичним слухом,
а з кривого – спортивного зуха.

Марудив, нудив, розпачав,
на одинадцять інших нарікав.
А як він ожив на дусі,
коли побачив Ісуса!
Враз очі розплющив широко,
з полегші зітхнув глибоко –
і заволав на всі сторони світу:
– Слава Ісусу! Слава довіку!

На все злий перед тим,
а тепер радісний і святий.
Перед тим прикрий без міри,
Тепер в Усе повірив.

 

СВЯТИЙ ОТЧЕ
(вільний переспів)

Вітає Тебе кожен хлопчик
і кожна дівчинка здивовані,
що сам Ісус з Тобою до нас
прибуває просто до Львова.

Пригадують собі уроки релігії,
святого Петра з двома ключами
і Матір Божу, яка так любить
по-вкраїнському розмовляти з нами.

Святий Володимир і Ольга-свята,
всі святі українські душі –
напевно усі вони на летовищі
Твоїм приїздом зворушені.

У великому здвизі мільйони сердець
б'ються злагоджено і ревно.
Вкраїнський Захей, щоб побачити Тебе,
видряпався на високе дерево.

Вітає Тебе українська земля,
стелеться Тобі килимом в ноги,
вітають всі люди і разом з Тобою
моляться нині до Бога.

Найменшим
[ Примовлянки ] [ Небилиці про Котика і Кицю ] [ Різні-прерізні телеляківки ]
[ Маленьке Я є Я ] [ Деякі пісеньки ]


Більшеньким
[ Книжечка для Дзвінки ]
[ Дивосвіт ] [ Пісні Калинової сопілки ] [ Веселка ] [ Вітання на поштівках ]
[ Ігорчик святкує ]
[ Наш календарик ] [ Вірші о. Яна Твардовського ]

[ Забави тістечок ] [ Уся Кася з шоколадки, рукавці лиш із помадки ]

"Весела Абетка" - складова великого сайту "Українське життя в Севастополі".
Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.